Генетичні варіанти сексуальної орієнтації

Усе ж поодинці ці варіанти мають мінімальний вплив і лише два з них зустрічаються у представників обох статей — показує досі наймасштабніше ДНК-порівняння на цю тему. Тож видається очевидним: не існує «гена гомосексуальності» і вважати сексуальну орієнтацію лише за генетичним підписом людини неможливо, зазначають учені в журналі «Science».

Чому деякі люди надають перевагу сексуальним партнерам тієї ж статі, натомість інші — представникам іншої?

Очевидно, що сексуальну орієнтацію визначають як психологічні, так і біологічні впливи. Проте детальні її чинники невідомі. Усе ж таки частота, з якою гомосексуалами стають члени однієї сім'ї або ідентичні близнюки, доводить: має бути певна генетична основа для сексуальних преференцій, і її вплив оцінювали у 30%.

Однак де ховаються ці гени?

У 2017 році вчені вперше виявили два генетичні варіанти, які дещо частіше трапляються в гомосексуальних людей, ніж у гетеросексуалів. Тоді в дослідженні взяли участь 2 тисячі приватників, та оскільки для повного генного пошуку асоціацій (Genome-wide association study) цього замало, тож взаємозв'язок лишався радше спекулятивним. Уже тоді вчені дійшли висновку, що мають бути інші, ще не виявлені генетичні чинники.

Тепер учені на чолі з Андреа Ганна з Массачусетського генерального госпіталю в Бостоні наново взялися за пошуки генетичних варіантів сексуальної орієнтації — у найбільшому поки що дослідженні свого роду. Для цього вони порівняли мільйони окремих генетичних «літер» у загалом 420 тисяч чоловіків і жінок із Великої Британії та США. Їхні сексуальні вподобання науковці визначили детальним опитуванням.

Результат: «ми ідентифікували 5 маркерів, пов'язаних із гомосексуальною поведінкою», — повідомили науковці. Тобто ці генетичні варіанти значно частіше трапляються в людей, які є гомосексуалами, бісексуалами або в інший спосіб виходять за межі гетеросексуальної поведінки.

Тільки 2 цих генетичних варіанти були значущі для обох статей. З решти генетичних маркерів два були важливими для чоловіків, один для жінок.

«Варто зазначити, що більшість інших досліджень показувала сильніший збіг генетичних задатків у представників різних статей», — сказали Ганна з колегами. Це означає, що генетична архітектура сексуальної поведінки у чоловіків і жінок однакова лише частково.

Впадає в око також, що кожен із 5 генетичних маркерів зокрема має незначний вплив на сексуальні вподобання. Адже ці генетичні варіанти були присутні у негетеросексуальних учасників максимум на 1% частіше, ніж у гетеросексуалів. «Якщо ж брати до уваги цілий геном, генетичні відмінності пояснюють 8−25% відмінностей у сексуальній поведінці», — повідомили вчені.

На їхню думку, це означає: гомосексуальна поведінка — як і більшість складних людських ознак — формується сумою незначних ефектів багатьох генетичних варіацій. Окрім ідентифікованих наразі 5 генетичних маркерів, її, ймовірно, формують й інші, ще не виявлені генетичні варіанти, пояснили вчені.

Однак як вони впливають?

Досі вчені можуть про це лише гадати, хоча є перші незначні підказки. «Ми знайшли дві цікаві кореляції, — повідомила Ганна та її команда. — Один релевантний для чоловіків маркер пов'язаний з облисінням». Це могло б підтвердити припущення, що статевий гормон важливий для сексуальної орієнтації. Адже передчасне облисіння у чоловіків тісно пов'язане з реакцією коренів волосся на чоловічий статевий гормон тестостерон.

Інший генетичний маркер охоплює деякі гени нюхових рецепторів, тобто тісно пов'язаний зі сприйняттям запахів. «Цікаво, адже запахи важливі для сексуального приваблення, — кажуть учені. — Однак ми ще не розуміємо, як точно це корелює із сексуальною поведінкою».

Тож нові свідчення проливають світло на складну генетичну основу сексуальної поведінки та сексуальних уподобань. «Ми довели, що генетична архітектура цього явища дуже складна, — сказали Ганна та її колеги. — Точно немає єдиного генетичного фактора, який у медіа люблять називати „геномом гомосексуальності“».

Отримані результати все ж ставлять нові запитання. Адже тепер 5 ідентифікованих генетичних варіантів пояснюють лише частину генетичної основи сексуальних уподобань — і це на рівні популяції. «Вони жодним чином не дають змоги здійснювати релевантні передбачення сексуальної поведінки для окремої особи», — зазначають учені.

Крім того, майже всі учасники дослідження були європейського походження. Чи зберігаються ці самі генетичні маркери в людей азійського чи африканського походження, досі незрозуміло.

Щоб зробити методологію дослідження та його результати доступними для широкого загалу, Ганна та її команда зробили власний сайт. Там науковці пояснюють деталі методики та дають свої інтерпретації результатів.