Інформаційна революція в зародку

Інформаційні революції не є чимось новим. У 1439 році друкарський верстат Йоганна Гутенберга започаткував еру масових комунікацій. Наша нинішня революція, яка почалася в Кремнієвій долині у 1960-х роках, пов’язана із законом Мура: кількість транзисторів на комп’ютерному мікрочипі подвоюється кожні пару років.

До початку XXI століття обчислювальні потужності коштували одну тисячну їхньої вартості на початку 1970-х років. Нині інтернет з’єднує практично все. У середині 1993 року у світі налічувалося приблизно 130 вебсайтів; до 2000 року їхня кількість перевищила 15 мільйонів. Зараз у мережі перебуває понад 3,5 мільярда людей, а експерти прогнозують, що до 2020 року до «інтернету речей» буде під'єднано 20 мільярдів пристроїв. Наша інформаційна революція ще тільки зароджується.

Ключовою характеристикою нинішньої революції є не швидкість зв’язку; миттєвий телеграфний зв’язок сягає середини XIX століття. Найважливіша зміна полягає в величезному скороченні витрат на передачу та зберігання інформації. Якби ціна автомобіля знижувалася так само швидко, як вартість обчислювальних потужностей, то зараз можна було б купити автомобіль за ціною недорогого обіду. Коли вартість технології падає такими темпами, вона стає широко доступною, а бар’єри для входу на ринок знижуються. З практичного погляду обсяг інформації, який може передаватися по всьому світу, є практично необмеженим.

Вартість зберігання інформації також різко знизилася, що зробило нинішню еру ерою великих даних. Інформація, яка колись заповнювала склади, тепер вміщається в кишеню сорочки.

У середині двадцятого століття люди боялися, що комп’ютери та комунікації нинішньої інформаційної революції призведуть до типу централізованого управління, описаного Джорджем Орвеллом у романі-дистопії «1984». Старший Брат стежитиме за нами з центрального комп’ютера, позбавляючи сенсу автономію особистості.

Натомість зі зниженням вартості обчислювальних потужностей і зменшенням розмірів комп’ютерів до смартфонів, годинників та інших портативних пристроїв, ефект централізації доповнився ефектом децентралізації, що дозволило рівноправний зв’язок (peer-to-peer) і мобілізацію нових груп. Проте, за іронією долі, ця технологічна тенденція децентралізувала також і стеження: мільярди людей наразі добровільно носять пристрої для відстеження, які постійно порушують їхню конфіденційність, шукаючи вежі стільникового зв’язку. Ми самі засунули Великого Брата до своєї кишені.

Крім того, всюдисущі соціальні мережі породжують нові транснаціональні групи, а також дозволяють урядам чи іншим суб’єктам маніпулювати. Facebook об’єднує понад два мільярди людей, і, як показало втручання Росії у президентські вибори 2016 року в США, ці зв’язки та групи можуть бути використані в політичних цілях. Європа намагалася встановити правила захисту конфіденційності за допомогою нового «Загального регламенту про захист даних» (GDPR), але його успіх поки що не очевидний. Тим часом Китай поєднує стеження з розробкою соціальних кредитних рейтингів, які обмежуватимуть особисті свободи, зокрема подорожі.

Інформація дає владу, і на добре чи на зле, але дедалі більше людей мають доступ до більшої, ніж будь-коли, кількості інформації. Цю владу можуть використовувати не лише уряди, а й недержавні суб’єкти — від великих корпорацій і некомерційних організацій до злочинців, терористів і неформальних груп ad hoc.

Це не означає кінець національної держави. Уряди все ще залишаються найвпливовішими акторами на світовій арені; однак ця сцена стала переповненою, і багато нових гравців можуть ефективно конкурувати у сфері м’якої сили. Потужний флот відіграє важливу роль в управлінні морськими шляхами; але в інтернеті він не надто допоможе. У Європі дев’ятнадцятого століття ознакою могутності була здатність здобути перемогу у війні, але, як зазначив американський аналітик Джон Аркілла, у нинішню глобальну інформаційну епоху перемога часто залежить не від того, чия армія переможе, а від того, чий наратив переможе.

Народна дипломатія та сила привабливості й переконання стають дедалі важливішими, але сама народна дипломатія також змінюється. Давно минули ті дні, коли працівники дипломатичних служб возили кінопроєктори у віддалені райони, щоб показувати фільми обмеженій аудиторії, коли люди за залізною завісою збиралися біля короткохвильових радіоприймачів, щоб послухати BBC. Технічний прогрес спричинив інформаційний вибух, який створив «парадокс достатку»: надлишок інформації призводить до дефіциту уваги.

Коли люди перевантажені кількістю інформації, яка на них валиться, важко зрозуміти, на чому зосередитися. Увага, а не інформація, стає дефіцитним ресурсом. М’яка сила привабливості стає ще більш ніж раніше, життєво важливим ресурсом — так само як і тверда та гостра сила інформаційної війни. У міру того, як репутація набуває дедалі більшої ваги, посилюється політична боротьба за створення та руйнування надійності довіри. Інформація, яка виглядає як пропаганда, може викликати не лише відторгнення, а й виявитися контрпродуктивною, якщо підриває репутацію країни щодо довіри до неї.

Наприклад, під час війни в Іраку поводження із в’язнями в Абу-Грейб і Гуантанамо не відповідало задекларованим цінностям Америки, і це призвело до появи уявлень про американське лицемірство; ситуацію неможливо виправити, просто показуючи сюжети про те, як добре живеться мусульманам у США. Так само твіти президента Дональда Трампа, які виявляються очевидно фальшивими, підривають довіру до Америки та зменшують її м’яку силу.

Про ефективність народної дипломатії судять за кількістю змінених уявлень (вимірюваних в інтерв’ю чи опитуваннях), а не витраченими доларами. Цікаво, що опитування та індекс «Portland Soft Power 30» показують падіння американської м’якої сили з початку правління Трампа. Твіти можуть допомогти встановити глобальний порядок денний, але вони не створюють м’якої сили, якщо не заслуговують на довіру.

Нинішні технології штучного інтелекту або машинного навчання, що стрімко розвиваються, прискорюють усі ці процеси. Часто важко відрізнити повідомлення, написані роботами, від тих, що створені людиною. Але нам ще належить з’ясувати, чи можна повністю автоматизувати надійність довіри до когось і переконливий наратив.

Цікаві факти

Перший вебсайт досі онлайн: Перший у світі вебсайт, створений у 1991 році Тімом Бернерсом-Лі в CERN, досі доступний за оригінальною адресою. Він пояснює основи Всесвітньої павутини і є прикладом того, як скромно починалася цифрова ера.
Швидкість росту «інтернету речей»: У 2010 році кількість підключених до інтернету пристроїв перевищила кількість людей на планеті. Сьогодні це співвідношення лише зростає, і до 2030 року прогнозується понад 50 мільярдів підключених пристроїв.
Цифровий відбиток людства: Щохвилини в інтернеті створюється понад 500 годин відео на YouTube, відправляється 200 мільйонів електронних листів і публікується близько 600 тисяч постів у соціальних мережах. Це лише частина цифрового сліду, який ми залишаємо щодня.
Закон Мура в дії: Якщо закон Мура продовжить діяти, то до 2030 року обчислювальна потужність чіпів може досягти рівня, коли один пристрій буде здатен обробляти дані швидше, ніж усі комп’ютери світу разом узяті на початку 2000-х.
Соціальні мережі як зброя: Під час «Арабської весни» 2011 року соціальні мережі, такі як Twitter і Facebook, стали ключовими інструментами для координації протестів, демонструючи, як інформаційні технології можуть впливати на реальні політичні зміни.

Наукові дослідження (2024−2025)

Штучний інтелект і дезінформація: Дослідження 2024 року, проведене MIT, показало, що алгоритми штучного інтелекту можуть генерувати фейкові новини, які 78% людей сприймають як правдиві. Це порушує питання про майбутнє довіри в інформаційному просторі.
Квантова революція в обчисленнях: У 2025 році Google оголосив про прорив у квантових обчисленнях, досягнувши «квантової переваги» з новим процесором, який виконує задачі в мільйони разів швидше за класичні комп’ютери. Це може кардинально змінити обробку великих даних.
Вплив соціальних мереж на психіку: Дослідження Університету Оксфорда 2024 року виявило, що надмірне використання соціальних мереж корелює зі зростанням тривожності серед молоді на 15% за останні 5 років, підкреслюючи побічні ефекти інформаційної революції.
Розвиток «інтернету речей»: Звіт Стенфордського університету за лютий 2025 року прогнозує, що до 2030 року 80% побутових пристроїв матимуть підключення до мережі, створюючи нові виклики для кібербезпеки та конфіденційності.
Цифровий розрив: Дослідження ООН у 2024 році показало, що 2,6 мільярда людей у світі все ще не мають доступу до інтернету, підкреслюючи проблему нерівності в інформаційній ері. Програми на кшталт Starlink від SpaceX активно працюють над її вирішенням.