Коли з'явився вірус SARS-CoV-2?

Карина Юнакова
Карина Юнакова
17.02.2025, 21:50

Скориставшись інструментами молекулярного датування та епідеміологічними симуляціями, вчені зі Школи медицини Університету Каліфорнії в Сан-Дієго та Університету Арізони дійшли висновку, що вірус SARS-CoV-2, найімовірніше, циркулював непоміченим принаймні два місяці перед тим, як стали відомі перші випадки інфікування в китайському Ухані наприкінці грудня 2019 року.

Коли з'явився вірус SARS-CoV-2?

У статті журналу Science, опублікованій 18 березня 2021 року, вчені також вказують на те, що принаймні в трьох четвертих комп'ютерних симуляцій такий вірус мав самостійно зникнути незабаром після появи і не зумовити епідемію.

«У дослідженні ми хотіли відповісти на запитання про те, скільки часу вірус SARS-CoV-2 циркулював у Китаї перед тим, як його відкрили. Для цього ми з'єднали три важливі джерела інформації: відомості про поширення вірусу в Ухані перед тим, як у місті запровадили локдаун, дані про його генетичну різноманітність у Китаї та повідомлення про перші випадки COVID-19, — розповідає старший автор дослідження Джоель А. Вертгайм, доцент Відділу інфекційних захворювань і глобального здоров'я Школи медицини Університету Каліфорнії в Сан-Дієго. — Поєднавши всі джерела, ми встановили, що найпізніше, коли вірус почав циркулювати в провінції Хубей, — це кінець жовтня 2019 року».

Інформація про перші випадки СOVID-19 з'явилася наприкінці грудня 2019 року в Ухані (провінція Хубей) у центральній частині Китаю. Китайська влада одразу оточила район і ввела жорсткий карантин по всій країні. Наприкінці квітня 2020 року локальну передачу вірусу вдалося взяти під контроль, але наразі його вже виявили в більш ніж 100 країнах і він спричинив глобальну пандемію.

SARS-CoV-2 — це зоонозний коронавірус, який, як припускають учені, передався людям від невідомого тваринного носія.

Вчені доклали чимало зусиль, щоб встановити, коли він вперше почав циркулювати серед людей.

Перший кластер випадків, а також найбільш ранні дані з геном SARS-CoV-2, пов'язують з гуртовим ринком морепродуктів в Ухані, але автори дослідження вважають малоймовірним, що пандемія почалася саме там, оскільки перші задокументовані випадки COVID-19 не мали зв'язку з цим ринком.

Згідно з китайськими ЗМІ, перші діагнози нетипової пневмонії, схожі на симптоми COVID-19, у провінції Хубей датуються принаймні 17 листопада 2019 року. Це свідчить про те, що коли китайська влада помітила вірус, він уже активно циркулював.

У новому дослідженні вчені скористалися так званим «молекулярним годинником», щоб встановити час першого — «індексного» — випадку зараження SARS-CoV-2.

«Молекулярний годинник» — це методика визначення часу, коли одна форма життя відокремилася від іншої, ґрунтуючись на темпі мутації її генів. У випадку SARS-CoV-2 це має бути принаймні середина листопада 2019 року.

Молекулярне датування найбільш раннього спільного предка часто вважають синонімом індексного випадку нової хвороби. Однак за словами співавтора дослідження Майкла Воробея, професора екології та еволюційної біології Університету Аризони, «індексний випадок може передувати появі спільного предка. Актуальний перший випадок спалаху хвороби міг статися за дні, тижні і навіть місяці перед теоретичною появою спільного предка. Визначення довжини цього „філогенетичного запалу“ якраз і лежало в основі нашого дослідження».

Ґрунтуючись на доступній інформації, дослідники оцінюють, що середня кількість людей, інфікованих SARS-CoV-2 у Китаї, була <1 перед 4 листопада 2019 р. За 13 днів це були вже 4 людини, а станом на 1 грудня 2019 року — лише 9.

Перші госпіталізації людей із симптомами, схожими на COVID-19, в Ухані почалися в середині грудня.

Автори дослідження використовували низку аналітичних інструментів, щоб змоделювати, як SARS-CoV-2 міг поводитися на початку пандемії, коли він був ще здебільшого невідомим, а масштаби загрози були незрозумілі.

Серед цих інструментів були епідемічні симуляції, засновані на відомій біології вірусу, його заразності. Виявилося, що вірус був здатний спричинити пандемію лише у 29,7% симуляцій. В інших 70,3% він встигав заразити лише кілька людей перед тим, як природно зникнути, а його поширення припинялося приблизно за вісім днів після індексного випадку.

«Зазвичай учені використовують генетичну різноманітність вірусного матеріалу, щоб встановити час, коли вірус почав поширюватися. — каже Вертхайм. — Наше ж дослідження додало до цього ще один важливий аспект, а саме симуляцію тривалості циркуляції його в природі перед тим, як він зумовив спостережуване генетичне різноманіття».

За словами дослідників, такий підхід дав несподівані результати. «Ми побачили, що в понад двох третинах симуляцій початку епідемії вона мала б одразу вщухнути. Це означає, що якби ми могли повернутися в минуле і повторити сценарій 2019 року сто разів, то у двох третинах випадків пандемії не сталося б. Це підтверджує тезу про те, що людство постійно „бомбардують“ зоонозні патогени», — стверджує Вертгайм.

Він додав, що хоча SARS-CoV-2 циркулював у Китаї ще восени 2019 року, темпи його поширення, згідно з їхньою моделлю, були вкрай низькими до грудня того року.

«З огляду на ці дані, я дуже скептично ставлюся до тверджень, що нібито в цей час у Європі та Америці вже були випадки захворювань на COVID-19», — резюмує дослідник.

Згідно з авторами дослідження, оригінальний штам SARS-CoV-2, що спричинив пандемію, — це те, що він потрапив в урбанізоване середовище з високою щільністю населення. Якби такий вірус з'явився в сільській місцевості, то, за даними цього дослідження, епідемія не відбулася б у 94,5−99,6% випадків.

Відтоді вірус мутував багато разів, а окремі його варіанти стали ще заразнішими, ніж оригінальний штам. «Відстеження вірусних пандемій було неготовим до такого вірусу, як SARS-CoV-2, — вважає Вертхайм. — Вчені шукали щось схоже на SARS або MERS, що мало б високу летальність, але виявилося, що навіть вірус із високим ступенем зараження, але низькою летальністю теж зміг покласти світ на лопатки».