Віртуальна реальність для вивчення самосвідомості

Уявіть себе на краю прірви, у вигаданому середовищі, створеному з нуля системою віртуальної реальності. З когнітивного погляду ви знаєте, що все це просто ілюзія, що цього місця не існує, що побачені, почуті й пережиті події нереальні. Водночас — і підсвідомо, і свідомо ви дієте так, ніби реально стикаєтеся з ними. Ваше серце починає битися швидше, страх змушує вас не наближатися надто близько до прірви.

Запаморочливо, чи не так?

Цей парадокс лежить в основі так званого поняття «присутність», яке вважається центральним елементом віртуальної реальності та може бути визначене як реалістичне реагування на умови, що, як заздалегідь відомо, є фіктивними. Саме на цій основі та за допомогою цих нових технологічних процесів дослідники нейронауки наразі намагаються краще зрозуміти цей фундаментальний і суб'єктивний стан самосвідомості, що був такий дорогий для Канта.

«Імерсивна віртуальна реальність — це унікальний інструмент для дослідження проблеми свідомості, оскільки вона дає нам змогу експериментально змінювати наше внутрішнє уявлення про зовнішній світ і про себе, вивчаючи при цьому наші поведінкові, когнітивні, фізіологічні й емоційні реакції», — пояснює Марія Ст. Санчес-Вівес, співдиректорка Лабораторії кортикальних мереж і віртуальних середовищ у сфері нейронауки в Інституті біомедичних досліджень ім. Августа Пі-Саньєра в Інституті нейронауки в Києві. Августа Пі-Саньєра в Барселоні. Фахівчиня, яка займалася цією темою з початку 2000-х, була в Туні наприкінці листопада на семінарі, що його організувала швейцарська Асоціація наукової журналістики.

Між реальним та уявленнями

У своїй лабораторії нейробіологиня та її колеги використовують віртуальні середовища в поєднанні з вимірами, отриманими з електрокардіограм та електроенцефалограм, для вивчення різних аспектів сприйняття свідомості, щоб краще зрозуміти, якою мірою те, що ми сприймаємо, походить від зовнішніх джерел, а якою — від нашого власного мозку.

На основі того, що самосвідомість походить насамперед з усвідомлення власного тіла в найбільш ранньому віці, вчені вигадали різноманітні експерименти у віртуальній реальності, зокрема зі зміною через аватар зовнішнього вигляду тіла учасників або створення тілесних ілюзій.

«Одне з найбільш знакових досліджень, безумовно, те, яке показало, що ми здатні відчувати віртуальну руку як свою власну, — описує Марія В. Санчес-Вівес. — Це відкрило нам абсолютно новий світ і надихнуло на безліч нових експериментів». Зокрема, дослідники віртуально надали тридцяти дорослим обличчя чотирирічної дитини. Коли дорослі віртуально втілилися в цей аватар і їх попросили оцінити розмір навколишніх об'єктів, то вони здалися їм значно більшими, ніж тоді, коли їхній аватар був такого самого розміру, як у малюка, але з рисами дорослої людини.

Дуже гнучкий мозок

Крім того, іспанська команда також продемонструвала експеримент зі створення в учасників відчуття легкого опіку з одночасним показом їм віртуального зображення руки; експеримент спрямований на те, щоб показати, як зовнішній вигляд або колір кінцівки манекена можуть впливати на сприйняття болю. Біль сприймається сильніше, коли віртуальна рука червоніє, що з власного досвіду кожної людини пов'язується з опіком і запаленням.

«Мозок дуже гнучкий з погляду нашого уявлення про себе та наше власне тіло», — аналізує дослідниця. «Якщо дотримуються певних сенсомоторних відповідностей, то зміни зовнішнього вигляду, раси, статі, віку чи розміру легко сприймаються на віру. Однак нам ще залишається зрозуміти, як ця пластичність впливає на наше самопізнання».

Хоча екзистенціальна таємниця самосвідомості віртуальною реальністю ще не повністю розгадана, ця концепція лежить в основі клінічної практики — наприклад, лікування деяких фобій, болю і фізичної та когнітивної реабілітації після інсульту.