Як чашка кави може змінити світ
Добрі вчинки роблять нас щасливішими і навіть здоровішими, кажуть учені. Але чому несподівана щедрість незнайомця часто сприймається з підозрою? І чи можна змінити світ, зробивши щось хороше
Здавалося, Сенді Манн зробила маленький добрий жест, запропонувавши відвідувачам кав'ярні чашечку кави.
Сенді була зі своїми дітьми в кафе, куди вони часто заходили перед школою поснідати.
Її молодший син не захотів пити каву, яка йшла разом із мафіном, і Сенді подумала, що, можливо, хтось із відвідувачів кав'ярні зрадіє частуванню.
Що вона зробила не так?
«Я думала, люди будуть задоволені та вдячні, — здивовано розповідає жінка. — Але я натрапила на стіну нерозуміння. Вони підозрювали, що я плюнула в каву? Що вона була отруєна!»
У Сенді залишилося неприємне відчуття, що вона вчинила погано, хоча все, що вона хотіла зробити, — це запропонувати безкоштовний подарунок.
Манн, психологиня з Університету Центрального Ланкаширу, щойно розпочала роботу над новим проєктом, присвяченим добрим справам.
А саме — поширеній ідеї про те, що якщо зробити щось хороше незнайомій людині, то вона передасть естафету добра далі, і таким чином світ стане кращим».
«Це як ефект доміно», — пояснює Манн.
Манн вирішила перевірити цю гіпотезу і подивитися, як реагуватимуть люди на її щедрі вчинки.
Зрештою, більшість людей прагнуть стати трохи добрішими, але творити добро нам не завжди вистачає волі.
Але чому нам так важко не лише робити добро, а й приймати його?
І чи справді добро врешті-решт повертається до тих, хто поводиться альтруїстично?
Результати проведеного експерименту Манн описала в книжці «Заплати іншому: Як чашка кави може змінити світ». (Цілком у дусі цієї теорії отриманий авторкою гонорар піде в благодійний фонд пацієнтів із м'язовою дистрофією.)
Ідея, що один добрий вчинок може викликати ланцюгову реакцію на кшталт «ефекту метелика», запустивши хвилі добра світом, не є новою.
У Неаполі давно існує традиція так званої «підвішеної кави», коли заможні італійці купують у кав'ярні одну філіжанку кави для себе і платять за іншу для когось, хто не може її собі дозволити. (Ця традиція згодом поширилася і в інших країнах).
Одним із найвідоміших прихильників цієї ідеї був Бенджамін Франклін.
Одного разу він допоміг своєму другові грошима, пояснивши, що це — позика, яку той має пізніше віддати іншій чесній людині у скрутних обставинах.
«Допоміг іншому, ти таким чином повернеш борг мені», — пояснював Франклін.
Сьогодні ця ідея стала популярним рухом, який ліг в основу роману та однойменного фільму «Заплати іншому» (Pay it forward).
Загугліть цей вислів і ви прочитаєте сотні зворушливих історій про безпрецедентні прояви альтруїзму.
Приміром, як щедрі благодійники анонімно платять за дорогі операції незнайомих людей, не чекаючи нічого натомість, окрім простої вдячності.
Але найчастіше вражають саме маленькі вчинки. Манн розповідає про 12-річного Джоша Брауна, який знайшов у поїзді загублений телефон. Його власник так зрадів, що запропонував хлопчикові винагороду.
Але той прикріпив до повернутого телефона записку: «Не хвилюйтеся про гроші, просто зробіть щось добре для когось іншого».
І хоча такі повсякденні альтруїсти, можливо, й не отримують миттєвої винагороди за свої добрі вчинки, вони, як свідчать багато досліджень, живуть загалом щасливішим життям.
Дослідник Майкл Нортон із Гарвардської школи бізнесу пропонує переконливі докази цього.
У всіх країнах і на кожному континенті, багаті чи бідні, люди, які діляться з іншими, більш задоволені своїм життям — Майкл Нортон, Гарвардська школа бізнесу
Його дослідження регулярно показують, що люди, які витрачають більшу частину своїх доходів на інших, загалом почуваються щасливішими, ніж ті, хто витрачає гроші переважно на себе.
І це не тільки наслідок комфортного західного способу життя. Нортон випробував цю концепцію на даних із понад 130 країн світу, від США до Уганди.
«У всіх країнах і на кожному континенті, багаті чи бідні люди, які діляться з іншими, більш задоволені своїм життям», — каже дослідник.
Він також зазначає, що радість дарування, схоже, є «універсальною психологічною рисою, яка притаманна людській природі, незалежно від культури.
Ба більше, безкорислива допомога іншій людині може навіть захистити вас від хвороби, зазначає Манн.
Так само як наш організм потребує жирів і вуглеводів, ми можемо виховати в собі природне бажання допомагати іншим
Протягом 30-річного дослідження жінки, які добровільно займалися благодійністю, були на 16% менш схильні до серйозних захворювань протягом цього періоду.
Можливо, тому, що така діяльність знижує стрес, що своєю чергою посилює імунну систему.
Цьому існує чимало пояснень. Щедрі вчинки зміцнюють соціальні зв'язки (адже люди завжди будуть вам вдячні за приємний подарунок), але вони також надають вашому життю мети — ви знаєте, заради чого вставати вранці з ліжка.
З огляду на те, що ми — соціальні тварини, здатність до доброти могла розвинутися в нас під час еволюції, каже Нортон.
Так само як наш організм потребує жирів і вуглеводів, ми можемо виростити в собі природне бажання допомагати іншим.
Задоволення від доброго вчинку
Це так, принаймні в теорії, але, як виявила Манн, отримати задоволення від доброго вчинку не так уже й просто.
Ознайомившись із дослідженнями, вона вирішила протягом двох тижнів робити невеликі приємні речі для інших.
«Я подумала, що це не повинно коштувати багато і встановила грошовий ліміт до одного фунта».
Її першим актом доброти і була вже згадана історія з кавою. Але її бажання безкоштовно пригостити незнайомих людей відвідувачі кав'ярні зустріли з підозрою.
Підозра була найпоширенішою реакцією на добрий вчинок.
Лише коли вона пояснила, що кава, від якої відмовилася її дитина, зробила її вчинок більш зрозумілим і менш альтруїстичним, ставлення трохи змінилося.
Відвідувачі кав'ярні все одно відмовлялися, але тепер більшість посміхалася з розумінням.
Зрештою прийняти в дар каву погодилася жінка, на ім'я Рошель, яка за кілька днів також пригостила кавою іншу людину.
Утім, схожа ситуація повторювалася в усі наступні 13 днів, коли Манн намагалася запропонувати незнайомцям парасольку під час дощу, оплатити квиток на паркінгу та пропустити інших покупців уперед на касі.
Щоразу її дії зустрічали з недовірою і підозрою. Коли ж вона давала раціональне пояснення своїм вчинкам, наприклад, що вона чекала когось біля каси, люди погоджувалися на пропозицію.
На думку Манн, це пояснюється нашим підозрілим ставленням до незнайомців загалом, адже нас із дитинства вчать не надто довіряти чужим людям.
А, втім, були й моменти, коли Сенді справді вдавалося справити враження на людей. «Одна людина з вдячністю прийняла шоколадні цукерки, сказавши, що це чудово поширювати любов замість ненависті».
Завдяки експерименту в Сенді з'явилися і хороша подруга. Це Рошель, яка взяла її каву того дня в кав'ярні.
Щодо недовіри людей, Манн вказує на дослідження, яке свідчить, що останніми десятиліттями люди стали більшими індивідуалістами та менш схильними до емпатії (якщо точніше, аж на 40% порівняно з тими, хто виріс у 1970-х роках).
Можливо, ми просто не звикли до доброти
«Ми перетворилися на сумне суспільство, — каже вона. — У ньому так багато ненависті, негативу і недовіри, але кожен бореться з цим самотужки».
«Ми повинні протидіяти цьому і почати рух доброти. Це звучить трохи наївно, але я впевнена, що нам це потрібно», — додає вона.
Критики руху «заплати іншому» нарікають на його штучність і дещо примусовий характер. Вони також зазначають, що добра воля не поширюється так швидко, як того хотілося б його прихильникам.
Наприклад, власне дослідження Нортона виявило, що найшвидше серед людей ходять саме злість і жадібність, а не доброта.
«Якщо ми стикаємося зі скупістю, ми набагато більш схильні перенести цю негативну поведінку на інших людей», — пояснює він.
Але також можна стверджувати, що це — додаткова причина робити добрі справи. Ба більше, щедрі вчинки, які спочатку можуть здаватися штучними, поступово змінюють людину, і доброта стає для неї нормою.
Сама Манн переконана, що ми всі можемо стати кращими. Як клінічний психолог вона радить людям із депресією робити невеликі добрі справи. Щедрість і безкорисливість є частиною терапії.
«Такі речі дають можливість повернути сенс життя і знову відчути свою цінність», — додає вона.
Манн радить це спробувати всім, хоча попереджає, що на початку для цього знадобляться терпіння і сміливість.
«Почніть із чогось, що вам не страшно робити, посміхніться перехожим на вулиці, привітно поговоріть із продавцями».
Звичайна похвала або щирий комплімент є найпростішим і найприємнішим проявом доброти.
Зрештою, вона сподівається, що її книжка нагадає про те, що доброта — це вже нагорода сама по собі.
