Антропологи спростували універсальність колискових та танців у людських культурах

Тривале дослідження життя корінного народу Північні Аче у східному Парагваї призвело до несподіваного відкриття, яке ставить під сумнів одне з фундаментальних припущень в антропології. Науковці виявили, що в цій спільноті відсутні дві культурні практики, які вважалися універсальними для всього людства — колискові пісні та танці.

Професор Кім Гілл з Університету штату Аризона разом із колегою Манвіром Сінгхом провели ґрунтовне дослідження, результати якого опубліковані в науковому журналі Current Biology. Гілл розпочав свою роботу з народом Аче ще в 1977 році і провів серед них понад 10 років, що становить 122 місяці безпосереднього спостереження.

За весь час перебування серед Північних Аче дослідник жодного разу не спостерігав, щоб хтось співав колискову дитині. Він брав участь у повсякденному житті громади, був присутній на народженнях і похоронах, проводив час біля вечірніх вогнищ та спілкувався з людьми їхньою рідною мовою, встановивши міцні зв'язки з кількома поколіннями родин.

Дорослі представники Північних Аче дійсно співають, але роблять це виключно на самоті. Чоловіки зазвичай виконують короткі мелодії без слів, які супроводжуються імпровізованими текстами про полювання або соціальні конфлікти. Жінки співають рідше, і їхні пісні часто присвячені померлим близьким, поєднуючи мелодію з ритуальним плачем. Діти іноді наслідують ці пісні, але теж лише під час самотньої гри.

Незважаючи на численні години спостережень, дослідники ніколи не фіксували групового музикування, координованих танців чи співу, спрямованого на заспокоєння немовлят. Це не можна пояснити відсутністю можливостей для спостереження, оскільки науковці провели тисячі годин, відстежуючи діяльність жінок та немовлят. Батьки заспокоювали дітей за допомогою розмови, усмішок та сміху, але ніколи не використовували спів.

Це відкриття змушує переглянути усталене уявлення про те, що танці та колискові є універсальними людськими проявами, глибоко вкоріненими в нашій біології. Такі переконання формували теорії про походження музики, припускаючи, що вона еволюціонувала для зміцнення зв'язку між матір'ю та дитиною або для посилення групової згуртованості через танець.

Дослідники вважають, що танці та спів, спрямований на немовлят, колись були частиною культури Аче, але згодом були втрачені. Причини цього криються в історії народу, позначеній стражданнями. У XX столітті Аче пережили різке скорочення населення через хвороби та вимушене переселення. Ці демографічні кризи, разом із переміщенням до резервацій та впливом місіонерів, могли призвести до втрати багатьох елементів культурної складності.

Ті самі чинники призвели до зникнення інших практик, таких як розпалювання вогню, шаманізм та обряди повноліття. Сьогодні Північні Аче вже не вміють розпалювати вогонь і змушені зберігати тліючі вуглини. Натомість Південні Аче, які зазнали більшої акультурації, все ще зберігають традиції танців та групового музикування.

Подібні культурні втрати були задокументовані в Тасманії та серед інших корінних народів Південної Америки. Популяції, які зазнали скорочення через хвороби або насильство, часто втрачають спеціалізовані знання, ритуали та мистецькі практики. Генетичні дослідження підтверджують це: у Північних Аче виявлено ознаки повторних генетичних «пляшкових шийок», які, ймовірно, відображають поступову втрату культурних особливостей протягом поколінь.

Ці висновки змушують переосмислити наше розуміння того, що є «природним». Деякі людські поведінкові прояви, як-от усмішка, виникають спонтанно навіть в ізоляції. Інші, такі як розпалювання вогню чи спів колискових, потребують навчання та передачі знань. Це не означає, що ми біологічно не пристосовані до цих дій — просто вони не виникають автоматично. Вони залежать від спільноти, традицій та передачі знань від покоління до покоління.

Коли цей ланцюг передачі переривається, пісня може замовкнути назавжди. Це дослідження демонструє, наскільки важливим є збереження культурної спадщини та як легко можуть бути втрачені навіть ті елементи культури, які здаються невід'ємною частиною людського існування.