Антиекологічний рух набирає обертів попри суспільну підтримку захисту довкілля

Антиекологічний рух стрімко набирає силу в західних країнах, що відображається у дедалі частіших нападках на цілі щодо нульових викидів та зростанні ворожості до природоохоронних заходів. Як свідчать останні результати виборів, ця тенденція активно впливає на політичний ландшафт Британії та інших західних держав.

Антиекологізм виявляється у запереченні як природоохоронних ініціатив, так і екологічного активізму. Проте, попри стрімке зростання та гучну риторику, цей рух базується на хитких підвалинах і часто демонструє суперечливі меседжі, що йдуть врозріз із повсякденним досвідом людей.

Показовим прикладом є позиція колишнього президента США Дональда Трампа. Під час свого першого терміну він скасував численні екологічні норми, а зараз продовжує усувати ті, що залишилися, включно з підтримкою досліджень, де навіть згадується слово «клімат». Водночас на мітингу в Вісконсині 2024 року він заявив: «Я екологіст. Я хочу чистого повітря та чистої води. Справді чистої води. Справді чистого повітря».

Деякі суперечності антиекологізму відображають його відхід від традиційного консерватизму. Хоча цей рух зазвичай ототожнюють з «консервативним», популістська антиекологічна політика республіканців у США, партії «Реформ» у Великій Британії, АдН у Німеччині та «Національного об'єднання» у Франції становить радикальний виклик ідеалам неперервності та збереження, які колись були основою консерватизму.

Консервативна екологічна мережа (Conservative Environment Network) позиціонує себе як «незалежний форум для консерваторів у Великій Британії та в усьому світі, які підтримують нульові викиди, відновлення природи та ресурсну безпеку». Значна частина роботи цієї мережі полягає в нагадуванні, що важливі екологічні заходи — від американських національних парків до контролю за забрудненням та зміною клімату в Британії та інших країнах — були запроваджені саме консерваторами.

Однак мало хто з правих прислухається до цього. Популістська хвиля змиває цю консервативну традицію, незважаючи на те, що підтримка захисту довкілля залишається надзвичайно популярною серед населення. Опитування показують, що 80% британців стурбовані зміною клімату, а громадська підтримка роботи Агентства з охорони навколишнього середовища США також є переважною, навіть серед виборців-республіканців.

Частково така підтримка відображає той факт, що екологічні проблеми стали повсякденною реальністю: непередбачувана погода, зникнення популяцій тварин і комах та низка інших викликів спостерігаються не лише по телевізору, а й за вікном.

Дослідники виділяють відмінність між «холодним» та «гарячим» екологізмом. Перший цінує природу та сумує за її втратою, але лише як видовище для спостереження — набір привабливих зображень флори та фауни. Натомість другий передбачає особисту залученість та занепокоєння. Така позиція дозволяє людям стверджувати, що вони люблять природу, але водночас бути байдужими або навіть ворожими до ініціатив щодо її збереження.

Ще однією особливістю антиекологізму є мінливість його переконань, особливо щодо зміни клімату. Лідери партії «Реформ» тривалий час загравали з запереченням кліматичних змін. «Зміна клімату відбувалася мільйони років», — пояснював колишній лідер «Реформ UK» Річард Тайс у 2024 році, додаючи, що «ідея про те, що можна зупинити силу сонця чи вулканів, просто смішна». Хоча Тайс не змінив своїх поглядів, новий лідер партії Найджел Фараж пізніше того ж року заявив BBC, що він «не сперечається з наукою».

Як і інші популістські партії, «Реформ» займає мінливу позицію щодо довкілля, коливаючись між запереченням існування кліматичних змін чи їхньої антропогенної природи та твердженням, що антропогенна зміна клімату реальна, але екологічні цілі недосяжні та несправедливі, враховуючи, що інші країни (часто згадується Китай) нібито роблять так мало.

Парадоксально, але хоча риторика антиекологістів часто звинувачує Китай та інші незахідні країни у бездіяльності, за межами Європи та США спостерігається значний екологічний поворот як у політиці, так і в громадській думці. Екологізм стає постзахідним явищем, частково через те, що реалії екологічної шкоди настільки очевидні в багатьох частинах Азії та Африки.

Екстремальні температури та непередбачувані опади призводять до продовольчої небезпеки та переміщення громад. У африканському Сахелі та Південній Азії екологізм можна краще назвати «виживанням». І попри продовження використання викопного палива, китайське державне бачення переходу до природоохоронної та декарбонізованої «екологічної цивілізації» позиціонує країну як глобального екологічного лідера.

Стереотипи про те, що екологізм є переважно західною турботою, руйнуються. Через це, а також через численні суперечності, які його супроводжують, піднесення антиекологізму виглядає не лише складним, але й дивним та нестійким явищем.