Археологи знайшли гончарну майстерню залізної доби в Іраку

Археологи з Тюбінгенського університету та Мюнхенського університету Людвіга-Максиміліана виявили руїни давньої гончарної майстерні на території поселенського комплексу Дінка в долині Пешдар, провінція Сулейманія, Курдський автономний регіон Іраку. Знахідка розкриває подробиці про спеціалізацію ремесел, технологічні традиції та міське життя, демонструючи несподівано високий рівень соціально-економічної складності регіону того часу.

Поселенський комплекс Дінка, до якого входять Гірд-і Базар, Калат-і Дінка та прилегла територія, досліджувався в рамках проєкту Пешдарської долини, розпочатого археологами Мюнхенського університету в 2015 році. Проєкт зосередився на вивченні залізної доби у верхів'ях Нижнього Заба, регіону західного Загросу, який досі залишався маловивченим.

Розкопки виявили раніше невідоме поселення залізної доби. Серед знахідок виявили багату колекцію кераміки та, що особливо важливо, гончарну майстерню в нижньому місті Гірд-і Базар. Майстерня включала два висхідні горни та виробничі інструменти, датовані приблизно 1200−800 роками до нашої ери.

Доктор Сільвія Аміконе, археолог з Тюбінгенського університету, зазначила, що завдяки чудовому збереженню майстерні дослідники змогли поєднати різні методи аналізу та отримати всебічне уявлення про те, як насправді працювали гончарі в цьому регіоні під час залізної доби.

Археологи дослідили матеріали, включаючи сиру глину, готову кераміку, облицювання горнів, заповнення печей та залишки палива, використаного під час випалювання. Аналізуючи мінералогію та мікроструктуру зразків глини та кераміки, а також встановлюючи наявність специфічних мінералів, вони ідентифікували сировину та виробничі технології, застосовані для виготовлення посуду.

Аналізи показали, що хоча посуд з поселення формували та обробляли дещо по-різному, ймовірно залежно від призначення, ці варіації були частиною модульної та добре організованої виробничої системи. Ця система, найімовірніше, обслуговувала не лише поселенський комплекс Дінка, а й навколишній регіон, де майстерня Гірд-і Базар відігравала центральну роль.

Таке тлумачення підтверджується широко поширеними свідченнями гончарного виробництва по всьому поселенському комплексу, включаючи додаткові можливі горни, виявлені за допомогою геофізичного аналізу. Це свідчить про те, що виробництво кераміки було невід'ємною частиною міського планування, а Гірд-і Базар входив до мережі майстерень, що працювали за спільними процедурами.

Дослідники встановили, що кераміку зазвичай випалювали при відносно низьких температурах, нижче 900 градусів Цельсія, в окислювальних умовах, з відносно повільною швидкістю нагрівання та короткими періодами витримки в простих висхідних горнах. Варіативність мікроструктурних та мінералогічних особливостей пояснюється тим, що зразки відображають різні події випалювання, проведені в межах спільної технологічної системи. Усі типи посуду випалювали подібними методами, що відображає єдину піротехнологічну традицію.

Професор Карла Польман, президент Тюбінгенського університету, наголосила, що вивчення гончарного виробництва в поселенському комплексі Дінка пропонує унікальний погляд на організацію та інноваційну силу ранніх міських суспільств. Ці знахідки розкривають, як технологічні знання та громадські структури заклали основу для культурного розвитку понад 2500 років тому. Дослідження такого роду нагадують, що прогрес завжди був колективним досягненням.

Результати дослідження опубліковані 23 грудня в Journal of Archaeological Science.