Bloomberg: Американські компанії можуть заборгувати суспільству $87 трлн через викиди

Оглядач Bloomberg Марк Гонглофф опублікував статтю під назвою «Корпоративна Америка заборгувала решті з нас 87 трильйонів доларів», де висунув гучне твердження про масштабні соціальні збитки від діяльності американських компаній. За його підрахунками, вартість шкоди від вуглецевих викидів становить 131% всього корпоративного капіталу країни та втричі перевищує ВВП США.

Основою цих розрахунків є показник «соціальної вартості вуглецю» (SCC), який викликає значні суперечки серед експертів. За часів адміністрації Трампа цей показник становив 1 долар за тонну викидів. Натомість Агентство з охорони довкілля за президентства Байдена підвищило його до 190 доларів за тонну, що відповідає цілям досягнення вуглецевої нейтральності.

Дослідження, на яке посилається Гонглофф, проведене Лубошем Пастором та його колегами з Вортонської школи бізнесу, використовує цей збільшений показник SCC в економічній моделі для обчислення загальної суми збитків. Критики зазначають, що такий підхід базується на спекулятивних припущеннях: обирається певне число збитків, застосовується протягом тривалого періоду з урахуванням ефекту накопичення.

Гонглофф характеризує скептиків як противників змін, які стверджують, що необхідні заходи занадто складні та дорогі для впровадження. Він наполягає на тому, що справжній прагматизм полягає у якнайшвидшій відмові від викопного палива. Однак критики вказують на те, що нафта, газ та вугілля все ще забезпечують понад 80% світового енергоспоживання, і різка відмова від них може призвести до руйнівних економічних наслідків.

Особливу увагу автор приділяє так званим викидам «Scope 3» — непрямим викидам, які виникають під час використання продукції компаній кінцевими споживачами. Наприклад, це бензин, який спалюється в автомобілях, або природний газ, що використовується в домогосподарствах. Гонглофф вважає, що компанії повинні нести відповідальність і за ці викиди.

У статті також згадуються ініціативи штату Нью-Йорк та інших регіонів щодо створення «Кліматичних суперфондів», до яких мають робити внески компанії-забруднювачі. Критики називають такий підхід «зеленим марксизмом» під виглядом відновлювальної економіки.

BloombergNEF наводить цифру в 192 трильйони доларів як оцінку потенційних витрат, припускаючи глобальну координацію, необмежені витрати та ідеальне впровадження технологій, які все ще перебувають на стадії прототипів. Критики зазначають відсутність у цих розрахунках врахування ризиків, компромісів та непередбачуваних наслідків.

Гонглофф також цитує дані Міжнародного валютного фонду про щорічні державні субсидії викопному паливу в розмірі 7 трильйонів доларів. Однак ця цифра викликає сумніви, оскільки включає відсутність податків на вуглець як «субсидію». Критики порівнюють такий підхід з тим, якби зарплату вважали подарунком від держави через те, що вона не була конфіскована.

Автор підсумовує, що сума в 87 трильйонів доларів за 25 років може здатися навіть заниженою. Проте опоненти вказують на те, що такі розрахунки базуються на непідтверджених припущеннях та моральних переконаннях, а не на точному економічному аналізі.

Критики застерігають, що справжня небезпека полягає не у вуглецевих викидах, а в спробах контролювати поведінку людей та демонтувати системи, які зробили можливим сучасний рівень життя, спираючись лише на спекулятивні моделі. Вони закликають довірити формування енергетичного майбутнього ринковим механізмам, а не теоретичним моделям.