Брак підтримки та стигма: Чоловіки-жертви домашнього насильства

Сучасне суспільство дедалі частіше визнає проблему домашнього насильства, проте фокус уваги традиційно зосереджений на жінках як основних жертвах. Нове дослідження, проведене в Університеті Саймона Фрейзера (SFU) у Канаді, проливає світло на складну та часто замовчувану ситуацію чоловіків, які зазнають насильства з боку інтимного партнера (IPV). Результати, опубліковані у фаховому виданні Journal of Family Violence, вказують на критичну нестачу спеціалізованих послуг підтримки для чоловіків та наявність глибоко вкоріненої соціальної стигми, що змушує їх обирати деструктивні шляхи подолання травми.

Дослідницька група під керівництвом професорки кримінології SFU Александри Лисової проаналізувала дані Загального соціального опитування Статистичної служби Канади щодо віктимізації, доповнивши їх результатами глибинних інтерв'ю з 16 чоловіками, які пережили досвід насильства в стосунках. Аналіз даних чітко показав, що чоловіки значно рідше, ніж жінки, звертаються по зовнішню допомогу в ситуаціях домашнього насильства. Ця невідповідність свідчить не стільки про меншу поширеність проблеми серед чоловіків, скільки про існування системних бар'єрів, які заважають їм шукати підтримку.

«Коли чоловік стає жертвою насильства з боку інтимного партнера, дуже часто виникає відчуття, що він залишається сам на сам зі своєю бідою», — коментує професорка Лисова. «Багато чоловіків схильні заперечувати факт насильства, навіть перед собою. Вони можуть ізолюватися від соціальних контактів, уникати спілкування з друзями та родиною, повністю занурюватися в роботу, аби лише не думати про те, що відбувається вдома». Такі стратегії уникнення, хоч і можуть здаватися тимчасовим порятунком, насправді є надзвичайно шкідливими. Вони не лише не вирішують проблему, але й заважають чоловікам зробити важливі кроки — звернутися по терапевтичну допомогу, розірвати токсичні стосунки або шукати правового захисту.

Наслідки такого «самолікування» можуть бути руйнівними. За словами Лисової, у чоловіків-жертв IPV, які не отримують адекватної підтримки, часто спостерігається поглиблення депресивних станів, зростання ризику зловживання психоактивними речовинами (алкоголем, наркотиками) як засобу втечі від реальності, а також загострення загального емоційного стресу. Це, своєю чергою, може призвести до подальшої ескалації напруги та ризиків у стосунках, створюючи небезпечне замкнене коло.

Професорка Лисова наголошує на важливому аспекті: хоча насильство в парах часто має двосторонній характер (тобто обидва партнери можуть проявляти агресію), наслідки для жінок, як правило, є значно серйознішими. Статистика підтверджує цю тезу: наприклад, 79% жертв убивств, скоєних інтимним партнером, становлять саме жінки. Визнання цього факту не применшує страждань чоловіків-жертв, але підкреслює необхідність комплексного підходу, який враховує гендерні особливості наслідків насильства.

Дослідження SFU виявляє критичну прогалину в системі надання допомоги жертвам домашнього насильства. Александра Лисова стверджує, що цю проблему слід розглядати як загальнолюдську, а не виключно «жіночу». «Бракує публічних інформаційних кампаній, які б враховували досвід чоловіків і були гендерно-інклюзивними. Не вистачає спеціалізованого навчання та чітких протоколів дій для фахівців першої лінії контакту — поліцейських, соціальних працівників, лікарів, — які часто першими зустрічаються з людиною, що потребує допомоги», — пояснює дослідниця. «Навіть коли урядові структури публікують звіти чи розширюють спектр послуг, акцент зазвичай робиться на жінках-жертвах, тоді як чоловіки, що постраждали від насильства, залишаються невидимими для системи».

Ігнорування проблеми чоловічої віктимізації має далекосяжні негативні наслідки не лише для самих постраждалих, а й для суспільства загалом. Надання своєчасної та адекватної допомоги чоловікам-жертвам може сприяти розриву циклу насильства. Як зазначає Лисова, це особливо важливо для зменшення ризику майбутньої агресії з боку тих, хто був свідком домашнього насильства у дитинстві. Досвід спостереження за насильством між батьками є потужним фактором ризику для розвитку агресивної поведінки в дорослому віці. Підтримуючи чоловіків, які страждають сьогодні, суспільство інвестує у безпечніше майбутнє.

«Коли ми допомагаємо чоловікам, ми опосередковано допомагаємо жінкам і дітям — і, зрештою, всьому суспільству», — підсумовує професорка Лисова. «Насильство є насильством, незалежно від статі жертви чи кривдника. Нам потрібно припинити розглядати насильство щодо жінок та насильство щодо чоловіків як дві окремі, не пов'язані між собою проблеми. Комплексний підхід до викорінення насильства у всіх його формах, що враховує потреби всіх постраждалих, незалежно від їхньої статі, є ключем до створення безпечніших громад для кожного».

Це дослідження є важливим закликом до переосмислення суспільних уявлень про домашнє насильство та до розробки більш інклюзивних та ефективних стратегій підтримки, які б не залишали чоловіків-жертв наодинці зі стигмою та стражданням. Визнання їхнього досвіду та забезпечення доступу до допомоги є не лише питанням справедливості, але й необхідною умовою для побудови здорових стосунків та безпечного суспільства.