Частота ПТСР у військових і переселенців: нове дослідження

В умовах війни в Україні психічне здоров’я громадян зазнає серйозних випробувань. Нове дослідження, опубліковане в «Міжнародному неврологічному журналі», розкриває масштаби посттравматичного стресового розладу серед військовослужбовців, вимушено переміщених осіб і цивільних, які звертаються до закладів первинної медичної допомоги. Робота акцентує увагу на тому, як стрес, викликаний бойовими діями та вимушеним переміщенням, впливає на різні групи населення, і пропонує інструменти для ранньої діагностики цього стану.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, 16,2% людей у світі, які пережили війну, стикаються з її психологічними наслідками. В Україні, де повномасштабне вторгнення триває вже кілька років, ситуація ускладнена відсутністю точної статистики від Міністерства охорони здоров’я. Проте попередні дослідження показують, що поширеність посттравматичного стресового розладу в країні коливається від 11,1% до 50,8% залежно від методів оцінки та часу проведення аналізу. Військовослужбовці, які брали участь у бойових діях, демонструють ще вищі показники — до 27,7% серед учасників антитерористичної операції.

Дослідження охопило 90 осіб, які зверталися до лікарень первинної медичної допомоги з червня 2022 року по червень 2023 року. Серед них 46 чоловіків і 44 жінки віком від 25 до 65 років, з середнім віком 39,65 року. Учасників поділили на три групи: військовослужбовці, вимушено переміщені особи та цивільні, які постраждали від війни. Для оцінки стану використовували два інструменти: опитувальник для скринінгу посттравматичного стресового розладу та шкалу PCL-5, яка дає змогу детально проаналізувати тяжкість симптомів.

Результати виявили значні відмінності між групами. Серед вимушено переміщених осіб ймовірний посттравматичний стресовий розлад зафіксовано у 56,67% за шкалою PCL-5 і у 83,33% за скринінговим опитувальником. Для військовослужбовців ці показники становлять 40% і 66,67% відповідно. Натомість серед цивільних осіб, які постраждали від війни, але не покинули домівки, частота була значно нижчою — лише 3,33% за PCL-5 і 13,33% за скринінгом. Така різниця пояснюється інтенсивністю впливу травматичних подій: переселенці часто переживають не лише втрату домівки, а й тривалу невизначеність, тоді як військові стикаються з безпосередньою загрозою життю.

Симптоми розладу також різнилися залежно від групи. У військовослужбовців переважала надмірна реактивність — у 83,33% респондентів спостерігалися підвищена настороженість і різкі емоційні реакції. У переселенців частіше фіксували уникнення (76,67%), негативні зміни в мисленні та настрої (76,67%) і гіперреактивність (88,33%). Ці дані свідчать про те, що травматичний досвід впливає на людей по-різному, залежно від їхнього соціального статусу та обставин.

Важливим висновком стало підтвердження ефективності комплексного підходу до діагностики. Поєднання скринінгового опитувальника та шкали PCL-5 дозволяє не лише виявити ймовірний розлад, а й оцінити тяжкість окремих симптомів. Наприклад, у групі переселенців симптоми уникнення виявилися більш вираженими, ніж у військових, що може вказувати на різні механізми адаптації до стресу. Дослідники наголошують: раннє виявлення таких станів на рівні первинної медичної допомоги може запобігти хронізації психічних проблем.

Вчені також звернули увагу на гендерні особливості. Серед чоловіків і жінок у групах військових і переселенців зафіксовано статистично значущу різницю в балах за шкалою PCL-5. Жінки частіше демонстрували вищі показники тяжкості симптомів, що узгоджується з іншими дослідженнями, які пов’язують жіночу стать із підвищеним ризиком розвитку посттравматичного стресового розладу. Водночас вік учасників корелював із кількістю балів: у молодших респондентів симптоми були менш виражені.

Робота підкреслює, що війна залишає глибокий відбиток на психіці людей, незалежно від того, чи перебувають вони на передовій, чи змушені шукати притулок в інших регіонах. Отримані дані можуть стати основою для розробки програм підтримки на державному рівні, особливо для вразливих груп. Авторами дослідження є Наталія Масік, Валентина Килимчук, Ольга Масік, Марія Матвійчук, Ольга Мазур, Ольга Тереховська та Ірина Барабаш із Вінницького національного медичного університету імені Миколи Пирогова. Фінансування здійснювалося за власні кошти дослідників, що підкреслює їхню відданість цій темі.