Чому жінки відчувають більше болю: нове дослідження розкриває причини

Нове дослідження, проведене вченими Університету Калгарі під керівництвом доктора Туана Транга, професора факультету ветеринарної медицини та медичної школи Каммінга, відкриває біологічні причини, чому жінки частіше за чоловіків страждають від хронічного болю. Результати роботи, опубліковані в журналі Neuron, можуть стати важливим кроком до розробки персоналізованих методів лікування, які враховують статеві відмінності. Згідно зі звітом Канадської робочої групи з питань болю за 2019 рік, хронічний біль значно частіше діагностується у жінок усіх вікових груп, включаючи дітей, ніж у чоловіків. Це явище давно привертає увагу науковців, але досі залишалося недостатньо вивченим.

Доктор Транг зазначає, що хоча і чоловіки, і жінки відчувають біль, біологічні механізми, які лежать в основі цього процесу, суттєво відрізняються. «Наше дослідження виявило унікальний процес, керований імунними клітинами, який різниться залежно від статі», — пояснює він. У ході експериментів на гризунах дослідники зосередилися на нейропатичному болю — типі болю, спричиненому пошкодженням нервів або нервової системи. Одним із найскладніших для лікування симптомів цього стану є алодинія, коли навіть легкий дотик, незначні зміни температури чи контакт з одягом можуть викликати сильний дискомфорт.

Виявилося, що в обох статей больові сигнали передаються через канали pannexin 1 (Panx1), але тип імунних клітин, задіяних у цьому процесі, різниться. У самок гризунів пошкодження нерва призводить до активації Panx1, що, своєю чергою, спричиняє викид лептину — гормону, який пов’язаний із підвищеною чутливістю до болю. У самців такого зв’язку не спостерігається. Цей факт може пояснити, чому жінки більш вразливі до хронічного болю та чому стандартні методи лікування, розроблені переважно на основі досліджень із чоловічими суб’єктами, часто виявляються менш ефективними для них.

Лептин, відомий як гормон, що регулює апетит і обмін речовин, відіграє значно ширшу роль у жіночому організмі, ніж вважалося раніше. Ще у 1980-х роках дослідження людських зразків крові показали, що у жінок із хронічним болем рівень лептину в крові був вищим, ніж у тих, хто не страждав від цього стану. Сучасні дані підтверджують ці спостереження. «Травма нерва може мати виснажливі наслідки, — зазначає Транг. — Але значна частина доклінічних досліджень проводилася на самцях, тому розроблені методи лікування часто не враховують особливостей жіночого організму».

Ці висновки мають важливе клінічне значення. Докторка Лорі Монтгомері, клінічний доцент медичної школи Каммінга та практикуюча лікарка у сфері болю, підкреслює, що у медичній практиці давно відомо про більшу схильність жінок до хронічного болю. «Часто важко зрозуміти, чому одні пацієнти реагують на лікування, а інші — ні. Статеві та гендерні фактори потребують глибшого вивчення, і це дослідження може стати ключем до створення більш ефективних індивідуальних підходів», — зазначає вона.

Дослідження також проливає світло на проблему недостатньої репрезентації жінок у наукових експериментах. Історично склалося так, що більшість доклінічних досліджень болю проводилася на самцях гризунів чи чоловіків-добровольцях, що призводило до однобокого розуміння механізмів болю та розробки терапій, які не завжди підходять жіночому організму. Вчені наголошують, що врахування статевих відмінностей у медицині — це не просто питання справедливості, а необхідність для підвищення ефективності лікування.

Результати роботи команди Транга базуються на ретельному аналізі імунних реакцій і гормональних змін у відповідь на пошкодження нервів. У самок гризунів активація Panx1 у мікроглії — спеціалізованих імунних клітинах нервової системи — призводить до каскаду реакцій, які підсилюють больові відчуття через лептин. У самців же ключову роль відіграють Т-клітини, але без залучення цього гормону. Такі відмінності підкреслюють потребу в секс-специфічних підходах до терапії.

Фінансування дослідження здійснювалося Канадськими інститутами медичних досліджень, Радою з природничих наук та інженерії Канади, а також благодійниками Донною і Родом Евансами. Науковці сподіваються, що їхні висновки стимулюватимуть подальші дослідження у цій сфері та сприятимуть розробці нових ліків, які враховуватимуть біологічні особливості обох статей. «Це лише початок, — зазначає Транг. — Ми прагнемо зрозуміти, як ці механізми можна використати для створення кращих рішень для мільйонів людей, які живуть із хронічним болем».

Таким чином, дослідження Університету Калгарі відкриває нові горизонти у розумінні хронічного болю та його зв’язку зі статтю. Воно не лише підтверджує давні клінічні спостереження, але й пропонує конкретні біологічні пояснення, які можуть змінити підхід до лікування цього складного стану в майбутньому.