Дослідники виявили відсутність дезорганізованої прив'язаності у диких шимпанзе

Нове дослідження, опубліковане в журналі Nature Human Behaviour, надало перші польові докази того, що дикі шимпанзе формують організовані типи прив'язаності до своїх матерів — безпечний або небезпечно-уникаючий, але ніколи не дезорганізований. Це відкриття ставить під сумнів довготривалі припущення про природу людської прив'язаності.

Дослідники провели понад 3700 годин спостережень за 50 молодими шимпанзе віком від новонароджених до десятирічних у національному парку Таї в Кот-д'Івуарі. Вони зосередили увагу на поведінці дитинчат під час стресових ситуацій: раптової агресії поблизу, сигналів тривоги та гучних звуків у лісі — природних загроз, які мають реальне значення для виживання в дикій природі.

Елеонора Ролланд з Інституту когнітивних наук Марка Жаннерода зазначає: «Ми не знайшли жодних доказів дезорганізованої прив'язаності у диких шимпанзе, на відміну від людей та осиротілих шимпанзе, які виросли в неволі. Це підтверджує думку, що дезорганізована прив'язаність може не бути еволюційно адаптивною стратегією в середовищах підвищеного ризику, таких як дика природа».

Психологи визначають чотири основні типи прив'язаності, базуючись на тому, як немовлята реагують на стрес та доступність опікуна. Безпечна прив'язаність є найздоровішим, найбільш адаптивним типом. Небезпечно-уникаюча прив'язаність пов'язана з більш незалежною поведінкою, але також із придушенням емоційних потреб. Небезпечно-резистентна (або амбівалентна) прив'язаність характеризується надмірною прив'язаністю та тривожністю. Найбільш проблемним є дезорганізований тип прив'язаності, який пов'язаний з емоційною дисрегуляцією, проблемами психічного здоров'я та труднощами у формуванні стабільних стосунків.

У людей дезорганізована прив'язаність зустрічається досить часто — приблизно у 23,5% дітей. У осиротілих шимпанзе, які виросли в неволі, цей показник ще вищий — 61%. Однак у джунглях дослідники не виявили жодного випадку такої поведінки.

Для виявлення типів прив'язаності дослідники спостерігали за реакцією дитинчат у моменти страху — чи біжать вони до матері, залишаються на місці чи діють самостійно. Використовуючи детальний каталог поведінкових проявів, вони відстежували реакції кожного дитинчати та аналізували закономірності протягом часу. Для виявлення стилів прив'язаності застосовувалися методи машинного навчання для ідентифікації поведінкових кластерів, подібних до людських категорій «безпечний» та «небезпечно-уникаючий».

«У людей прив'язаність часто оцінюється за допомогою процедури незнайомої ситуації, коли немовлят ненадовго розлучають з опікуном і возз'єднують, спостерігаючи за їхніми реакціями. Оскільки такий експериментальний підхід неможливий і неетичний у дикій природі, ми розробили неінвазивний метод, який охоплює основні принципи теорії прив'язаності», — пояснюють дослідники.

Деякі дитинчата негайно шукали розради у матері, тоді як інші самостійно віддалялися. «Ці послідовні поведінкові відмінності дозволили нам визначити різні типи прив'язаності, незалежно від віку потомства», — додають науковці.

Результати дослідження поглиблюють розуміння соціального розвитку шимпанзе та показують, що люди і шимпанзе мають багато спільного. Однак вони також змушують замислитися: чи не відійшли деякі сучасні людські інституції та практики догляду за дітьми від того, що найкраще для розвитку немовлят?

Висновки дослідження мають важливі наслідки для розуміння людського розвитку. Сучасні умови життя, особливо ті, що характеризуються соціальною фрагментацією, інституційним доглядом або непослідовним вихованням, можуть ненавмисно сприяти формуванню моделей прив'язаності, які не відповідають тому, до чого еволюційно пристосований наш мозок.

Зростання випадків дезорганізованої прив'язаності в людських суспільствах може бути сигналом того, що щось не так у тому, як ми організовуємо раннє дитинство. Дослідження на людях показали, що послідовний, чуйний догляд може запобігти формуванню дезорганізованої прив'язаності навіть у середовищах підвищеного ризику.

Дослідники продовжують спостереження за шимпанзе під час їхнього дорослішання та переходу до підліткового віку, що може надати додаткові важливі дані про розвиток соціальних зв'язків у приматів.