Дослідники виявили зв'язок між кількістю емодзі та відкритістю до нового досвіду

У сучасному світі емодзі стали невід'ємною частиною нашого спілкування, перетворившись на своєрідні розділові знаки емоцій. Ми не просто висловлюємо смуток — ми додаємо смайлик, що плаче. Ми не просто фліртуємо — ми натякаємо за допомогою підморгуючого смайлика. Однак нове дослідження показало, що використання емодзі може розповісти про нас набагато більше, ніж ми думаємо.

Група науковців під керівництвом Шейли М. Кеннісон з Університету штату Оклахома та Університету Лойола в Чикаго провела масштабне дослідження, в якому взяли участь майже 900 студентів університету. Дослідники проаналізували публічні дописи учасників у соціальній мережі X (колишній Twitter) та провели психологічне тестування для визначення особистісних характеристик.

Методологія дослідження включала використання спеціального інструменту Linguistic Inquiry and Word Count (LIWC) для аналізу слів у дописах учасників. Науковці розробили спеціальний код, який підраховував не лише кількість використаних емодзі, але й їхню різноманітність.

Результати дослідження виявили чіткий зв'язок між використанням емодзі та рівнем відкритості до нового досвіду. Учасники, які демонстрували нижчий рівень відкритості, використовували найбільшу кількість емодзі. Цей зв'язок зберігався навіть після врахування гендерного фактору, при цьому було встановлено, що жінки загалом використовують більше емодзі, ніж чоловіки.

Цікаво, що дослідження не виявило значущого зв'язку з іншими рисами особистості з «Великої п'ятірки» — екстраверсією, доброзичливістю, сумлінністю та невротизмом.

Дослідники також проаналізували особливості використання слів користувачами емодзі. Виявилося, що люди, які частіше використовують емодзі, також частіше вживають слова, пов'язані з родиною, позитивними емоціями та смутком. Водночас вони рідше використовують слова, пов'язані з розумінням, та артиклі. Це свідчить про те, що дописи з великою кількістю емодзі більше зосереджені на стосунках та емоціях, ніж на абстрактних ідеях.

У другій, більшій вибірці дослідження, користувачі емодзі частіше використовували займенники «ти» та «я», заперечення (такі як «ні» та «не»), слова про час, але загалом використовували менше словникових слів. Це може свідчити про те, що емодзі поступово замінюють мову, а не просто прикрашають її. Словниковий запас зменшується, але компенсується використанням емодзі.

Хоча емодзі часто служать для передачі емоційного тону, дослідники виявили лише незначні ознаки того, що вони пов'язані з вираженням емоцій. В одній вибірці вони корелювали зі словами про смуток та позитив, в іншій — із запереченнями. Це свідчить про те, що емодзі використовуються більше як риторичні інструменти, які пом'якшують або підсилюють емоційний намір.

Дослідники припускають, що використання емодзі може відображати комунікативну стратегію, де вони служать для пом'якшення емоційного впливу негативного висловлювання. Наприклад, коли хтось пише: «Ти мене більше ніколи не затягнеш у цей ресторан» і додає усміхнений емодзі.

Значення цього дослідження виходить за межі простого розуміння онлайн-комунікації. Відкритість до досвіду, яка опинилася в центрі уваги, є одним із найнадійніших психологічних предикторів поведінки. Вона корелює з творчими досягненнями, толерантністю до невизначеності та навіть політичними поглядами. Нижча відкритість може вказувати на перевагу знайомого та конкретного над абстрактним та новим.

Рекрутери, маркетологи та навіть додатки для знайомств все частіше покладаються на цифрову поведінку для визначення особистісних рис. Якщо використання емодзі дійсно надійно сигналізує про низьку відкритість, це може вплинути на алгоритми — хоча етичність такого підходу викликає серйозні питання.

Однак онлайн-комунікація та використання емодзі не стоять на місці. Значення емодзі постійно змінюються — наприклад, сміючийся смайлик може перетворитися з вираження радості на знак глузування, а перевернутий смайлик може сигналізувати про пасивну агресію замість грайливості. Способи використання емодзі продовжують еволюціонувати, і разом з ними змінюється те, що вони розповідають про нас.