Дослідження: LGBTQ+ біженці в Німеччині мають вищі психологічні навантаження

У Німеччині завершили масштабне дослідження, яке розкриває особливості психічного здоров’я та добробуту ЛГБТК+ біженців у порівнянні з місцевими представниками цієї спільноти. Робота під назвою «Mental Health and Well-Being of LGBTQ+ Refugees in Comparison to LGBTQ+ Host Country Population» була проведена групою вчених із Рурського університету в Бохумі та Університету Оснабрюка.

Авторами дослідження стали Клара Блекманн, Жасмін Голембе, Тілль Кайзер, Біргіт Ляєндекер та Юліан Буш. Результати, опубліковані в журналі «Sexuality Research and Social Policy» 18 грудня 2024 року, базуються на даних, зібраних у 2019 році шляхом онлайн-опитування за участі 401 особи — 139 ЛГБТК+ біженців та 262 представників німецької ЛГБТК+ спільноти.

Метою дослідження було з’ясувати, чи мають ЛГБТК+ біженці в Німеччині вищі рівні психологічних навантажень і нижчий добробут порівняно з місцевими ЛГБТК+ особами, а також чи можуть ці відмінності пояснюватися дією меншинного стресу. Цей стрес, за теорією, виникає через дискримінацію та соціальний тиск, з якими стикаються представники меншин. Учені розглядали два типи такого стресу: дистальний (зовнішній, як-от дискримінація) та проксимальний (внутрішній, наприклад, укорінена гомофобія чи підвищена пильність через очікування негативу).

Результати виявили чіткі відмінності між групами. ЛГБТК+ біженці повідомляли про значно вищі показники депресії, тривоги та посттравматичного стресового розладу (ПТСР), а також про нижчий рівень задоволеності життям. Водночас їхня самооцінка не відрізнялася від показників місцевих ЛГБТК+ осіб, що стало несподіваним результатом на тлі попередніх даних про зв’язок меншинного стресу з самооцінкою. За словами дослідників, це може бути пов’язано з культурними особливостями сприйняття самооцінки чи обмеженнями використаних методик, таких як шкала Розенберга, яка краще працює в західних контекстах.

Дослідження показало, що дистальний меншинний стрес, зокрема досвід дискримінації, відіграє ключову роль у поясненні вищих рівнів ПТСР серед ЛГБТК+ біженців. Цей зв’язок може відображати травматичні переживання, з якими вони стикалися як у країнах походження, так і після прибуття до Німеччини. Багато учасників походили з країн, де ЛГБТК+ особи зазнають жорстких санкцій — наприклад, Ірану (27,6% вибірки), Сирії (20,4%) та Іраку (8,6%), де гомосексуальність карається ув’язненням чи навіть смертною карою. Такі передумови, ймовірно, посилюють вразливість до травм, що продовжують впливати навіть у безпечнішому середовищі.

Проксимальний меншинний стрес також має значний вплив. Підвищена пильність — стан постійної настороженості через страх дискримінації — виявилася медіатором між статусом біженця та всіма дослідженими показниками: депресією, тривогою, ПТСР і зниженим добробутом. Цікаво, що ЛГБТК+ німці демонстрували вищий середній рівень пильності, ніж біженці, що може свідчити про адаптацію останніх до нового середовища, де загрози сприймаються як менш гострі, ніж у країнах походження. Проте укорінена гомофобія, інший аспект проксимального стресу, впливає переважно на добробут, зокрема на зниження задоволеності життям, але не так суттєво на психічні розлади.

Методологія дослідження включала аналіз шляхів, який дозволив оцінити зв’язки між змінними. Учасники відповідали на опитувальники, адаптовані до кількох мов (німецької, англійської, фарсі, французької, арабської), що забезпечило доступність для біженців. Збір даних проводився через ЛГБТК+ та біженські центри, а також онлайн-платформи, що дало змогу охопити складнодоступну групу. Вік учасників у середньому становив 29 років, більшість мала освіту від 11 років і більше, а гендерна та сексуальна ідентичність варіювалася: 47,6% ідентифікували себе як чоловіки, 42,8% — як жінки, 6,9% — як небінарні особи, 67,7% — як геї, 30,6% — як бісексуали.

Дослідники зазначають, що ЛГБТК+ біженці можуть поставати перед труднощами через перетин кількох меншинних ідентичностей — сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності та статусу біженця. Це підтверджує концепцію інтраменшинного стресу, коли навіть у межах ЛГБТК+ спільноти можуть виникати напружені стосунки через відмінності в статусі чи досвіді. Наприклад, біженці можуть відчувати виключення чи расизм із боку місцевих ЛГБТК+ груп, що ускладнює їхню інтеграцію та доступ до підтримки.

Попри сильні сторони, як-от великий обсяг вибірки та порівняльний підхід, дослідження має обмеження. Його крос-секційний дизайн не дозволяє встановити причинно-наслідкові зв’язки, а вибірка переважно складалася з чоловіків і осіб із мусульманських країн, що може не відображати досвіду жінок чи біженців з інших регіонів, наприклад, України. Крім того, не враховувалися деякі аспекти меншинного стресу, як-от приховування ідентичності, що могло б додати глибини аналізу.

На основі результатів автори закликають до змін у соціальній політиці. Адміністраціям, які опікуються біженцями, рекомендують звернути увагу на особливу вразливість ЛГБТК+ осіб, забезпечуючи безпечне житло та доступ до психологічної допомоги. Працівники центрів для біженців потребують спеціалізованих тренінгів, щоб створити умови, де люди почуватимуться комфортно, розкриваючи свою ідентичність. Місцевим ЛГБТК+ спільнотам також радять бути чутливішими до потреб біженців, уникаючи дискримінації всередині спільноти.

Це дослідження стало одним із перших у Європі, що кількісно аналізує зв’язок меншинного стресу з психічним здоров’ям ЛГБТК+ біженців. Воно відкриває шлях для подальших досліджень, які могли б простежити динаміку психологічного стану після переселення, а також для розробки програм підтримки, адаптованих до цієї вразливої групи. У контексті Німеччини, яка прийняла понад 2,2 мільйона біженців до 2022 року, такі дані є критично важливими для формування політики інклюзії та захисту прав людини.