Українські вчені знайшли спосіб позбутися жіночого безпліддя?

Вчені з України представили результати нового дослідження, яке може стати проривом у лікуванні безплідності, пов’язаної з ендометріозом. Ця хвороба, при якій тканина, схожа на слизову оболонку матки, розростається за її межами, часто ускладнює зачаття. Дослідження, опубліковане в журналі «Неонатологія, хірургія та перинатальна медицина» у 2025 році, доводить, що екстракорпоральне запліднення є ефективним методом для жінок із цією проблемою. Воно не лише підвищує ймовірність настання вагітності, а й дозволяє подолати численні бар’єри, які створює захворювання.

Ендометріоз вражає репродуктивну систему різними способами. Він може викликати запальні процеси, порушувати роботу яєчників, змінювати перистальтику маткових труб і навіть впливати на якість яйцеклітин. Усе це ускладнює природне зачаття. Хірургічні методи, такі як видалення ендометріоїдних вогнищ чи коагуляція, допомагають усунути фізичні перешкоди, наприклад, спайки чи кісти, але не завжди розв'язують проблему гормонального дисбалансу чи зниження оваріального резерву. Саме тут екстракорпоральне запліднення показує свої переваги, дозволяючи обійти ці труднощі завдяки контрольованій стимуляції яєчників і перенесенню ембріонів безпосередньо в матку.

У дослідженні взяли участь 80 жінок, поділених на дві групи по 40 учасниць. Перша група складалася з жінок з ендометріозом, друга — з безплідністю іншого походження. Усі учасниці пройшли процедуру екстракорпорального запліднення за стандартними протоколами. Результати показали, що в групі з ендометріозом вагітність настала у 75−100% випадків залежно від кількості антральних фолікулів — структур у яєчниках, які свідчать про репродуктивний потенціал. Для порівняння, у контрольній групі цей показник коливався від 77,78% до 100%. Цікаво, що при тривалості безплідності до двох років у групі з ендометріозом вагітність наставала в 81,82% випадків, а при тривалості від шести до десяти років — у 80%.

Одним із ключових висновків стало те, що кількість антральних фолікулів має прямий зв’язок із шансами на успіх. У жінок з ендометріозом, у яких в одному яєчнику було до п’яти фолікулів, вагітність наставала в 77% випадків для лівого яєчника і 27,5% для правого. Натомість при наявності 11−25 фолікулів показник сягав 100% для лівого яєчника і 75% для правого. Це свідчить про те, що ендометріоз негативно впливає на фолікулярний резерв, особливо при ураженні яєчників, але екстракорпоральне запліднення дозволяє компенсувати ці втрати.

Ще одним важливим аспектом дослідження став рівень антимюлерового гормону, який є маркером оваріального резерву. У жінок з ендометріозом яєчників цей показник був значно нижчим — 1,4 нанограма на мілілітр, порівняно з 3,48 нанограма на мілілітр у тих, у кого захворювання локалізувалося на очеревині. Це підтверджує, що ураження яєчників сильніше позначається на репродуктивній функції, ніж інші форми ендометріозу. Водночас у групі з безплідністю іншого генезу таких різких коливань не спостерігалося, що підкреслює специфічний вплив ендометріозу на фертильність.

Дослідники також звернули увагу на оперативні втручання, проведені під час лікувально-діагностичної лапароскопії. У групі з ендометріозом у 50% випадків виконували висічення або коагуляцію ендометріоїдних вогнищ, що вказує на переважання поверхневих форм захворювання. У контрольній групі частіше виявляли інші патології, наприклад, міоми матки, але їх видалення не впливало на шанси завагітніти так сильно, як у випадку з ендометріозом.

Результати дослідження підкреслюють, що екстракорпоральне запліднення є не просто альтернативою, а часто необхідним кроком для жінок з ендометріозом, особливо коли природне зачаття ускладнене тривалим перебігом хвороби чи низьким фолікулярним резервом. Вчені наголошують на важливості раннього звернення до репродуктивних технологій, щоб уникнути прогресування захворювання та підвищити шанси на материнство.

Авторами роботи є Богдан Тофан та Андрій Бербець із Буковинського державного медичного університету в Чернівцях, Україна.