Гендерна рівність у трудових відносинах: стан законодавства України

У свіжому випуску наукового вісника Ужгородського національного університету опубліковано статтю аспірантки Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Лілії Гарасимків під назвою «До питання нормативно-правового забезпечення гендерної рівності в трудових правовідносинах в Україні».

Дослідження, проведене в рамках її аспірантської роботи, присвячене аналізу сучасного стану українського законодавства у сфері захисту від дискримінації та створення рівних можливостей для жінок і чоловіків на ринку праці. Авторка звертає увагу на те, що забезпечення гендерної рівності є важливим кроком для розвитку демократичної держави, однак практична реалізація правових норм залишається викликом.

Національне законодавство у сфері праці, як зазначає Гарасимків, складається з кількох ключових елементів. Перш за все, це міжнародні договори, ратифіковані Україною, які встановлюють стандарти боротьби з дискримінацією. До них додається Конституція України, що гарантує неможливість обмежень чи привілеїв за ознакою статі. Важливу роль відіграють також профільні закони та підзаконні акти, які деталізують механізми реалізації цих принципів. Наприклад, Кодекс законів про працю України зосереджений переважно на захисті прав жінок, надаючи їм гарантії для підвищення конкурентоспроможності на ринку праці порівняно з чоловіками.

Серед ключових нормативних актів дослідниця виділяє Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який вперше чітко визначив поняття «гендерна рівність» як рівний правовий статус і можливості для обох статей. Цей закон також передбачає відповідальність за порушення принципів рівності та вводить механізми їх забезпечення у трудовій сфері. Інший важливий документ — Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» — розмежовує поняття «дискримінація» та «позитивні дії», уточнюючи, що спеціальні заходи для підтримки певних груп не є порушенням рівності.

Дослідження показує, що підзаконні акти, такі як постанова Кабінету Міністрів України про гендерно-правову експертизу чи укази Президента про підвищення соціального статусу жінок, спрямовані на вирішення окремих аспектів проблеми. Зокрема, ці документи регулюють питання вдосконалення роботи місцевих і центральних органів влади, а також проведення інформаційних кампаній для просування гендерної рівності. Водночас авторка наголошує, що закріплення норм на папері — лише перший крок. Їхнє втілення в життя ускладнене відсутністю чітких механізмів реалізації, що призводить до неузгодженої роботи відповідальних структур.

Гарасимків звертає увагу на зміни, внесені до трудового законодавства в умовах воєнного стану. Закон від 15 березня 2022 року № 2136-IX дозволив залучати жінок до важких і небезпечних робіт за їхньою згодою, за винятком вагітних і матерів дітей до одного року. Це стало відповіддю на потреби ринку праці під час війни, але водночас розширило можливості для жінок у професіях, де вони раніше були обмежені. Дослідниця зазначає, що такі нововведення мають двоякий ефект: з одного боку, вони сприяють рівності, з іншого — потребують додаткових гарантій безпеки.

Ще одне важливе оновлення — Закон від 12 травня 2022 року № 2253-IX, який посилив захист працівників від дискримінації. Він забороняє необґрунтовану відмову в працевлаштуванні та уточнює, що вимоги до вакансій не можуть базуватися на статі чи інших особистих ознаках, якщо це не пов’язано з характером роботи. Крім того, постраждалі від дискримінації отримали право звертатися до суду за відшкодуванням шкоди. Доповнення до Кодексу законів про працю від 1 липня 2022 року № 2352-IX зобов’язали роботодавців інформувати працівників із строковими договорами про вакансії з можливістю переходу на безстрокові контракти, що також сприяє рівним можливостям.

У своїй роботі Гарасимків посилається на попередні дослідження таких науковців, як О. Ярошенко, Н. Вапнярчук, В. Андріїв та інші, які також вивчали правові аспекти гендерної рівності в Україні. Вона підкреслює, що проблема не лише в законодавстві, а й у взаємодії між владою, роботодавцями та працівниками. Для ефективного впровадження принципів рівності потрібна співпраця всіх сторін, включно з тими, хто лише готується до професійної діяльності.