Генетичні міфи в освіті: вчені спростовують поширені помилки про спадковість

У біологічних класах по всьому світу учням демонструють здатність згортати язик трубочкою як приклад простого генетичного успадкування. Це стало майже ритуалом під час вивчення менделівської генетики. Згідно з цим твердженням, якщо людина може згортати язик трубочкою, то вона, ймовірно, має відповідний «ген згортання язика». Якщо ж ні — такого гена немає, і відповідальність за це покладається на батьків.

Однак генетик Саймон Фішер з Інституту Макса Планка в Неймегені нещодавно звернув увагу на те, наскільки живучими та поширеними є подібні генетичні міфи. Сучасні дослідження не змогли виявити єдиний ген, відповідальний за цю здатність. Ще у 1952 році дослідження показало, що навіть у однояйцевих близнюків ця особливість може відрізнятися. Подальші дослідження 1980-х років ще більше поставили під сумнів цю теорію. Виявилося, що на здатність згортати язик можуть впливати середовище, навчання та навіть наслідування.

Подібна ситуація склалася і з іншими начебто простими генетичними ознаками. Візьмемо, наприклад, приєднані мочки вух. Традиційно вважалося, що приєднані мочки є рецесивною ознакою, а вільні — домінантною. Проте дослідження родоводів не виявили послідовного характеру успадкування цієї ознаки. Виявляється, що ця особливість має більш безперервний характер, ніж бінарний, що вказує на участь множинних генів та можливий вплив випадкових факторів розвитку.

Колір очей також виявився складнішим явищем, ніж вважалося раніше. Загальноприйняте уявлення про те, що карий колір домінує над блакитним, а у блакитнооких батьків можуть бути лише блакитноокі діти, виявилося надто спрощеним. На колір очей впливає декілька генів, і навіть поділ на карий та блакитний є занадто примітивним. У людей можуть бути горіхові очі, різнокольорові (один карий, один зелений), або відтінки, які важко категоризувати. Хоча ген OCA2 відіграє важливу роль у визначенні кольору очей, він є лише частиною складної генетичної системи.

«Вдовина пікова лінія волосся» — V-подібний виступ волосся на лобі — також традиційно вважалася домінантною ознакою. Цю особливість часто використовують у поп-культурі для створення образів лиходіїв, наприклад, у Дракули та Джокера. Проте жодне рецензоване дослідження не змогло остаточно ідентифікувати конкретний ген, відповідальний за цю ознаку. Форма лінії росту волосся, як і багато інших характеристик, імовірно, є результатом взаємодії кількох генів, гормональних впливів та випадкових факторів.

Спосіб складання рук (який великий палець опиняється зверху) також використовувався для демонстрації генетичного успадкування. Однак дослідження кінця 1990-х та початку 2000-х років показали, що ця особливість не підпорядковується чітким генетичним закономірностям. Хоча генетичний компонент присутній, він не є визначальним — культурні фактори та випадковість можуть відігравати більшу роль.

Особливу увагу варто приділити міфу про «ген мови» FOXP2. Коли цей ген був виявлений під час дослідження британської родини з серйозними проблемами мовлення, його поспішно назвали «геном мови». Проте подальші дослідження показали, що мовні здібності залежать від десятків генів, нейронних мереж та років взаємодії з іншими людьми. Концепція «гена для X» загалом виявилася неспроможною, незалежно від того, чи йдеться про інтелект, музичні здібності чи сексуальну орієнтацію.

Важливість розуміння цих нюансів не можна недооцінювати. Хоча використання спрощених моделей у навчанні може бути виправданим, необхідно чітко позначати їх саме як моделі, а не як остаточні істини. Замість простого запитання «чи є ця ознака генетичною?» варто запитувати «як саме ця ознака пов'язана з генетикою?» Які гени беруть участь? Наскільки сильним є їхній вплив? Які інші фактори відіграють роль?

Такий перехід від чорно-білого мислення до розуміння різних відтінків не лише більш точний з наукової точки зору, але й значно цікавіший, оскільки краще відображає реальну складність біологічних процесів. Це допомагає формувати більш глибоке розуміння того, як насправді функціонує біологія та генетика, і чому важливо критично ставитися до спрощених пояснень складних явищ.