Горили не поступаються шимпанзе у самоусвідомленні: нове дослідження

Чи знають тварини про своє існування? Нове дослідження, проведене міжнародною командою біологів під керівництвом Йорга Массена з Утрехтського університету, доводить, що горили демонструють рівень самоусвідомлення, подібний до шимпанзе, яких довго вважали унікальними серед приматів за цим показником.

Дослідження, результати якого опубліковані в American Journal of Primatology, проводилося в зоопарку Бургерс в Арнемі (Нідерланди) за участю науковців з Утрехтського університету, Віденського університету та Амстердамського університету. Воно може докорінно змінити наукове розуміння когнітивних здібностей великих людиноподібних мавп.

Традиційно для перевірки самоусвідомлення у тварин використовують «дзеркальний тест». Під час цього експерименту на тіло тварини наносять позначку, яку вона може побачити лише у дзеркалі. Якщо тварина намагається торкнутися або видалити позначку зі свого тіла, це свідчить про те, що вона впізнає себе у дзеркалі, а отже, має певний рівень самоусвідомлення.

«Дзеркальний тест працює добре, але він не підходить для всіх тварин», — пояснює Массен. «Деякі види менше покладаються на зір та можуть не любити дивитися на обличчя. Такі види можуть не пройти дзеркальний тест, навіть якщо вони мають самоусвідомлення».

Дослідник вважає, що горили можуть належати саме до цієї категорії. Вони зазвичай погано справляються з дзеркальним тестом, можливо, через те, що загалом уникають зорового контакту. Для них погляд у дзеркало може бути некомфортним, що ускладнює самоідентифікацію.

Щоб дослідити це питання глибше, команда Массена випробувала інший експеримент. У цьому тесті шимпанзе та горили мали відкрити кришку коробки, щоб отримати їжу. Іноді дослідники розміщували коробку на жердині, змушуючи тварину сидіти на самій кришці. У такій ситуації тварини мали усвідомити, що їхнє власне тіло блокує кришку.

Для успіху тваринам необхідно було зрозуміти, що саме їхнє тіло є перешкодою. «Це базова форма усвідомлення власного тіла. У людей вона розвивається приблизно у півторарічному віці», — зазначає Массен.

На подив дослідників, і шимпанзе, і горили впоралися з завданням однаково добре. «Особливо примітно, що обидва види швидко усвідомлювали необхідність зміститися з коробки, щоб відкрити її», — каже Массен. «Це доводить, що вони усвідомлювали власне тіло як перешкоду. Тож той факт, що горили зазвичай погано проходять дзеркальні тести, не означає, що вони не мають самоусвідомлення».

Массен та його команда вважають, що науковцям варто вийти за межі дзеркального тесту при вивченні самоусвідомлення тварин. «Завдяки цьому тесту на усвідомлення власного тіла, ми тепер більше знаємо про внутрішній світ горил, який може бути багатшим, ніж ми раніше вважали, або принаймні, ніж було науково доведено», — підкреслює дослідник.

Використання різноманітних тестів може також розкрити більше інформації про те, як самоусвідомлення еволюціонувало у людей та тварин. Деякі біологи вважають, що самоусвідомлення розвинулося рано у спільних предків людей та великих людиноподібних мавп. Інші припускають, що воно могло еволюціонувати окремо в різних родинах мавп. Наприклад, науковці все ще досліджують, чи мають шимпанзе та орангутанги однаковий тип самоусвідомлення.

«Можливо, що у різних видів людиноподібних мавп подібний тип самоусвідомлення, але він також може бути досить різним. Поєднуючи різні тести, ми можемо краще зрозуміти ці відмінності», — додає Массен.

Ці висновки порушують питання про те, як ми визначаємо самоусвідомлення, зазначає вчений. Він вважає, що дослідження показує, що самоусвідомлення може проявлятися в різних формах. «Тварини, яких ми часто вважаємо „менш інтелектуальними“, насправді можуть мати складніші думки, ніж ми уявляємо».

У дослідженні використовувалися різні методики тестування, включаючи установку з коробкою на жердині, мотузках та на землі, що дозволило порівняти реакції горил і шимпанзе в різних умовах. Обидва види швидко адаптувалися до ситуацій, де їхнє власне тіло було перешкодою, демонструючи глибоке розуміння свого фізичного «я» у просторі.

Це відкриття має важливе значення не лише для примітології, але й для розуміння еволюції когнітивних здібностей у ширшому контексті. Воно спонукає науковців переосмислити методи дослідження самоусвідомлення у тварин та може призвести до нових відкриттів щодо когнітивних здібностей інших видів, які раніше вважалися менш розвиненими у цьому аспекті.