Гренландські акули зберігають зір століттями завдяки ДНК

Гренландські акули, які є найдовшими серед хребетних на планеті, здатні зберігати зір протягом століть завдяки унікальному механізму відновлення ДНК. Про це свідчать результати нового дослідження, опублікованого в журналі Nature Communications.

Дороти Сковронська-Кравчик, доцентка кафедри фізіології та біофізики Каліфорнійського університету в Ірвайні, разом з колегами з Базельського університету в Швейцарії дослідила зір цих дивовижних тварин. Деякі особини гренландських акул живуть до 400 років, і вчені тривалий час вважали їх практично сліпими через паразитів, які часто прикріплюються до їхніх очей, та надзвичайно темне середовище проживання.

Однак нові дані спростовують це припущення. Дослідниця звернула увагу на поведінку акул після вивчення наукової статті 2016 року. «Після перегляду багатьох відео я зрозуміла, що ця тварина рухає очними яблуками до світла», — пояснює Сковронська-Кравчик. Вона зазначає, що з еволюційної точки зору організми не зберігають органи, які їм не потрібні.

Для дослідження використовували гренландських акул, виловлених між 2020 та 2024 роками біля Арктичної станції Копенгагенського університету на острові Діско в Гренландії. Очні яблука акул зберігали у фіксуючому розчині для подальшого вивчення.

Емілі Том, аспірантка та лікар-науковець, яка працює в лабораторії Сковронської-Кравчик, описує момент отримання зразка. «Я відкрила посилку, і там на сухому льоду лежало гігантське 200-річне очне яблуко, яке дивилося на мене», — розповідає 28-річна дослідниця. Вона додає, що команда звикла працювати з очима мишей розміром з насіння папаї, тому довелося адаптувати методи для очного яблука розміром з бейсбольний м'яч.

Гістологічний аналіз не виявив жодних ознак загибелі клітин. Дослідження показало, що родопсин — білок, необхідний для зору в умовах слабкого освітлення, — залишається активним у сітківці акул і налаштований на виявлення синього світла. Це свідчить про те, що гренландські акули добре адаптовані до екстремально низької освітленості.

«Небагато людей працюють з акулами, особливо з їхнім зором», — каже Том. Вона підкреслює, що вивчення довгоживучих видів, таких як гренландська акула, може дати цінні знання про зір та довголіття.

Для Сковронської-Кравчик це дослідження відкриває шлях до розробки нових підходів у запобіганні віковій втраті зору та лікуванні таких захворювань, як макулярна дегенерація та глаукома. Результати дослідження ставлять нові питання про еволюцію зору, механізми, які підтримують тканини здоровими протягом багатьох років, і можливості застосування цих знань для людини.