Інфраструктура як інструмент стигматизації: як міста виключають трудових мігрантів

Науковиця з Міського інституту, докторка Набіла Ахмед, опублікувала нове дослідження, яке розкриває складні взаємозв'язки між міською інфраструктурою та соціальним виключенням трудових мігрантів в індійських містах. Її стаття «Інфраструктура як територіальна стигма: виключення трудових мігрантів в індійському місті» з'явилася в престижному виданні International Journal of Urban and Regional Research.

У своєму дослідженні докторка Ахмед зосереджується на місті Нашик, що в штаті Махараштра, яке є одним із найшвидше зростаючих міст Індії. На прикладі цього міста вона демонструє, як інфраструктура відіграє ключову роль у процесах територіальної стигматизації трудових мігрантів.

Дослідження спирається на концепцію «територіальної стигматизації», розроблену соціологом Лоїком Ваканом, і розширює її розуміння, показуючи, що це явище є реляційним, мобільним та багаторівневим процесом. Авторка виявила три основні способи, якими інфраструктура впливає на стигматизацію мігрантів.

Перший механізм пов'язаний із тим, що постійна урбанізація та розвиток інфраструктури створюють постійну потребу в робочій силі, яка водночас зазнає стигматизації. Мігранти, які приїжджають працювати в будівельному секторі, стають невід'ємною частиною міського розвитку, але при цьому залишаються соціально виключеними.

Другий аспект стосується того, як базова інфраструктура, зокрема водопостачання, каналізація та публічні послуги, використовується для створення та підтримання стигматизованих просторів. Обмежений доступ до цих базових послуг фактично створює фізичні та соціальні бар'єри, які відокремлюють мігрантів від решти міського населення.

Третій механізм показує подвійну роль інфраструктури: з одного боку, вона уможливлює саму міграцію, дозволяючи людям переміщуватися між різними територіями, а з іншого — має потенціал для перебудови наявних схем територіальної стигматизації.

Дослідження підкреслює, що проблема виключення мігрантів є глобальним явищем. У багатьох містах світу можна спостерігати подібні практики спостереження та контролю за мігрантами, відмову в доступі до публічних послуг та стратифіковані ринки праці, які обмежують мігрантів певними, часто непрестижними та нестабільними секторами економіки.

Особливу увагу в дослідженні приділено тому, як стигма відіграє вирішальну роль у підтримці таких умов для мігрантів. Вона перетворює їх на «інших» та «вигнанців», які нібито «псують» образ міста. Це створює замкнене коло: стигматизація виправдовує виключення, а виключення посилює стигматизацію.

Важливим внеском цього дослідження є емпіричне підтвердження того, як інфраструктура стає інструментом соціального контролю та виключення. Це відбувається не лише через фізичні обмеження доступу до певних міських просторів та послуг, але й через створення символічних бар'єрів, які визначають, хто має право на місто, а хто залишається на його маргінесах.

Дослідження докторки Ахмед має важливе значення для розуміння механізмів соціального виключення в сучасних містах та може допомогти у розробці більш інклюзивної міської політики. Воно показує, що для подолання проблеми стигматизації мігрантів необхідно звертати увагу не лише на соціальні та економічні аспекти, але й на те, як проєктується та розподіляється міська інфраструктура.