Кетамін: чи подіє лікування депресії під анестезією?

Сфера психіатрії та нейронауки переживає період активного переосмислення підходів до лікування психічних розладів, зокрема завдяки поновленому інтересу до психоделіків та споріднених сполук, таких як кетамін. Кетамін, спочатку відомий як анестетик, продемонстрував потужні та швидкодіючі антидепресивні властивості, особливо у пацієнтів із резистентною до лікування депресією. Проте його застосування супроводжується вираженими суб'єктивними ефектами — дисоціативним «тріпом», який змінює сприйняття реальності. Центральним питанням, що постає перед дослідниками, є: чи є цей свідомий досвід невід'ємною частиною терапевтичного механізму, чи лікувальний ефект кетаміну зумовлений виключно його біохімічною дією на мозок, незалежно від того, чи відчуває пацієнт «тріп»?

Це питання має фундаментальне значення, адже відповідь на нього може докорінно змінити майбутнє розробки нових антидепресантів та протоколів лікування. Якщо суб'єктивний досвід є ключовим, то терапевтичні підходи мають включати психологічну підтримку та інтеграцію цього досвіду. Якщо ж основну роль відіграє фармакологія, можливо, вдасться створити препарати, що імітують біохімічні ефекти кетаміну без психоактивних побічних ефектів, роблячи лікування доступнішим та потенційно безпечнішим для ширшого кола пацієнтів.

Однак розплутати цей клубок — відокремити вплив самого «тріпу» від біохімічних змін у мозку — є надзвичайно складним завданням для дослідників. Традиційні методи подвійного сліпого плацебо-контрольованого дослідження тут стикаються з серйозними обмеженнями. Пацієнти, які отримують кетамін або психоделік, зазвичай чітко усвідомлюють, що отримали активний препарат через його виражені суб'єктивні ефекти, тоді як ті, хто отримав плацебо, цього не відчувають. Це руйнує «засліплення» дослідження і ускладнює інтерпретацію результатів: чи покращення стану пацієнта зумовлене дією препарату на мозок, чи психологічним ефектом від усвідомлення отримання потенційно дієвого лікування та самим зміненим станом свідомості?

Саме цю методологічну проблему спробував обійти доктор Борис Хейфец, анестезіолог та нейронауковець зі Стенфордського університету, застосувавши неординарний підхід. Як повідомляється у подкасті Short Wave на NPR, його дослідницька група вирішила перевірити, чи працюватиме кетамін, якщо пацієнти взагалі не усвідомлюватимуть його введення та не переживатимуть характерного «тріпу». Для цього вони вводили кетамін пацієнтам, які перебували під загальною анестезією, тобто були повністю непритомними.

Логіка такого експерименту проста: якщо кетамін продемонструє антидепресивний ефект у пацієнтів, які спали під час його введення і не мали жодного суб'єктивного досвіду, це стане вагомим аргументом на користь того, що його терапевтична дія зумовлена переважно біохімічними процесами в мозку. Ці процеси, як вважається, включають блокаду NMDA-рецепторів, сплеск вивільнення нейромедіатора глутамату, активацію сигнальних шляхів, що сприяють нейропластичності, та швидкий ріст нових синаптичних зв'язків. Якщо ж антидепресивного ефекту у «сплячих» пацієнтів не спостерігатиметься або він буде значно слабшим, це вказуватиме на критичну важливість саме свідомого дисоціативного чи психоделічного досвіду для досягнення терапевтичного результату.

Прихильники гіпотези про важливість «тріпу» вважають, що змінений стан свідомості, викликаний кетаміном чи психоделіками, дозволяє пацієнтам по-новому поглянути на свої проблеми, розірвати жорсткі негативні патерни мислення, пережити глибокі емоційні або навіть містичні досвіди, які можуть мати тривалий позитивний вплив на психічний стан. Цей досвід, за умови правильної психотерапевтичної інтеграції, може стати каталізатором глибоких психологічних змін.

З іншого боку, гіпотеза «біохімічного детермінізму» фокусується на здатності кетаміну швидко відновлювати порушені нейронні зв'язки в ділянках мозку, що відповідають за настрій та емоції, незалежно від суб'єктивних переживань. За цією логікою, «тріп» є лише побічним ефектом, хоч і яскравим, але не обов'язковою умовою для лікування.

Дослідження доктора Хейфеца є сміливою спробою безпосередньо перевірити ці конкуруючі гіпотези. Хоча конкретні результати цього експерименту не наводяться в короткому повідомленні NPR, сам факт його проведення є значущим кроком уперед. Він демонструє винахідливість дослідників у пошуку шляхів подолання методологічних труднощів у цій складній галузі.

Результати подібних досліджень, незалежно від того, яку гіпотезу вони підтвердять, матимуть далекосяжні наслідки. Якщо виявиться, що свідомий досвід не є необхідним, це відкриє шлях до розробки нового покоління «непсиходелічних» антидепресантів зі швидким механізмом дії, подібним до кетаміну. Це могло б значно розширити терапевтичні можливості для мільйонів людей, які страждають на депресію. Якщо ж підтвердиться ключова роль «тріпу», це підкреслить важливість інтеграції фармакологічного лікування з психотерапією та необхідність розвитку спеціалізованих клінічних протоколів для роботи зі зміненими станами свідомості.

Ця дискусія виходить за рамки вивчення лише кетаміну і стосується всього класу психоделічних сполук (псилоцибін, ЛСД, МДМА та інші), які зараз активно досліджуються на предмет їхнього терапевтичного потенціалу при різних психічних розладах. Розуміння того, як саме ці речовини впливають на мозок і свідомість, і яка з цих складових — біохімічна чи психологічна — є вирішальною для лікування, залишається одним із головних викликів сучасної нейронауки та психіатрії. Робота доктора Хейфеца та його колег є важливим внеском у пошук відповідей на ці складні та захоплюючі питання.