Масова загибель амфібій Тріасу: знахідка розкриває таємницю

Приблизно 230 мільйонів років тому, на зорі епохи динозаврів, десятки велетенських амфібій знайшли свою смерть разом на давній заплаві. Нове дослідження, опубліковане у відкритому доступі в журналі PLOS One групою вчених під керівництвом Аарона М. Куфнера з Університету Вісконсін-Медісон, проливає світло на обставини цієї загадкової масової загибелі, аналізуючи унікальне місцезнаходження скам'янілостей у штаті Вайомінг, США.

У ранньому Тріасовому періоді, коли динозаври тільки починали свій шлях до панування на суходолі, прісноводні екосистеми населяли інші гіганти — великі амфібії з групи темноспонділів, зокрема метеозавриди. Ці істоти, що сягали розмірів сучасних алігаторів, були поширені у річках та озерах тогочасного світу. Палеонтологи нерідко знаходять місця масового скупчення їхніх кісток, так звані кісткові шари (bonebeds). Проте зрозуміти, як саме утворилися ці масові поховання, часто буває складно. Причини можуть бути різними: поступове накопичення решток, принесених течією, масова загибель від посухи, хвороби чи інших катастрофічних подій. Часто інтерпретацію ускладнює погана збереженість скам'янілостей або брак детальної інформації про геологічний контекст знахідки.

У цьому дослідженні Куфнер та його колеги провели поглиблений аналіз місцезнаходження під назвою Ноббі Ноб (Nobby Knob), розташованого поблизу міста Дюбуа у штаті Вайомінг. У породах, що датуються Карнійським ярусом пізнього Тріасу (приблизно 230 мільйонів років тому), тут було виявлено численні скам'янілі рештки темноспондільної амфібії Buettnererpeton bakeri. Аналіз оточуючих порід, зокрема дрібнозернистих палеоґрунтів та тонкошаруватих відкладів, вказує на те, що поховання відбулося в умовах заплави — рівнинної території, що періодично затоплювалася річковими водами.

Однак, на відміну від багатьох інших подібних місць масових скупчень кісток метеозавридів, умови поховання в Ноббі Ноб були винятковими. Дослідники відзначають надзвичайно добру збереженість скам'янілостей. Навіть дуже крихкі та делікатні частини скелетів, такі як тонкі кістки черепа чи елементи кінцівок, залишилися цілими та неушкодженими. Важливо й те, що кістки не демонструють жодних ознак сортування чи орієнтації, які б вказували на вплив сильних водних потоків. Якби рештки були перенесені течією з іншого місця, більш масивні кістки були б сконцентровані окремо від легших, а видовжені елементи скелету мали б певну орієнтацію вздовж потоку. Відсутність таких ознак свідчить про те, що вода в місці поховання була дуже спокійною, або ж поховання відбулося майже одразу після смерті тварин, без значного переміщення.

Ґрунтуючись на цих спостереженнях, автори дійшли висновку, що амфібії Buettnererpeton bakeri загинули саме там, де були знайдені їхні рештки. Це не накопичення кісток, принесених водою з різних місць протягом тривалого часу, а радше «моментальний знімок» популяції, яка загинула одночасно або протягом дуже короткого проміжку часу. Причини такої масової загибелі залишаються предметом дискусій. Можливо, тварини сконцентрувалися в цьому місці під час сезону розмноження, утворюючи велику колонію, яка стала вразливою до якоїсь раптової події. Інша ймовірна причина — посуха, яка могла призвести до обміління водойм та змусити амфібій скупчитися в останніх залишках води, де вони врешті-решт загинули від нестачі ресурсів, кисню чи хвороб. Незалежно від точної причини, Ноббі Ноб представляє унікальний приклад масової загибелі великих амфібій in situ (на місці).

Наукове значення цієї знахідки важко переоцінити. По-перше, кількість знайдених у Ноббі Ноб особин Buettnererpeton bakeri більш ніж удвічі перевищує загальну кількість скам'янілостей цього виду, відомих з усіх інших місцезнаходжень разом узятих. Це надає палеонтологам безпрецедентну можливість для детального вивчення анатомії, варіабельності всередині популяції, можливих статевих відмінностей та онтогенезу (індивідуального розвитку) цих гігантських амфібій. Вивчення такої великої вибірки з одного місця та часу дозволяє отримати набагато повніше уявлення про біологію виду, ніж аналіз поодиноких, розрізнених знахідок.

По-друге, унікальні умови збереження та характер поховання в Ноббі Ноб дають цінну інформацію про екосистеми пізнього Тріасу та процеси, що призводили до формування кісткових шарів. Дослідження підкреслює важливість ретельного аналізу тафономічних даних (умов поховання та скам'яніння) та геологічного контексту. «Ця знахідка є моментальним знімком єдиної популяції, а не накопиченням за певний час», — зазначає Куфнер. Він також наголошує, що більшість інших кісткових шарів метеозавридів, ймовірно, представляють саме накопичення решток, перенесених з місця смерті. Детальний аналіз таких місць, як Ноббі Ноб, є критично важливим для розуміння того, як інтерпретувати інші, менш збережені знахідки.

Чи були подібні масові одномоментні загибелі поширеним явищем серед темноспондільних амфібій Тріасу? На це питання поки що важко відповісти, оскільки небагато інших місцезнаходжень зазнали такого ж рівня детального аналізу, як Ноббі Ноб. Бракує систематичних даних щодо того, як характер поховання темноспонділів варіює залежно від середовища (річка, озеро, заплава) та умов седиментації. Автори пропонують це як важливий напрямок для майбутніх досліджень. Необхідно застосовувати подібні методи детального картографування, збору та аналізу даних під час розкопок та препарування інших місць масових поховань, щоб побудувати більш повну картину життя та смерті цих дивовижних істот минулого.

Знахідка в Ноббі Ноб відкриває нове вікно в загублений світ пізнього Тріасу, надаючи унікальну можливість зазирнути в життя та раптову смерть популяції гігантських амфібій, що колись населяли заплави Вайомінгу. Це нагадування про те, наскільки важливою є кожна деталь при реконструкції подій далекого минулого нашої планети.