Масштабне дослідження довело: фізичні покарання шкодять дітям у всіх країнах

Міжнародна група науковців під керівництвом Хорхе Куартаса провела всеосяжний метааналіз досліджень щодо впливу фізичних покарань на дітей, результати якого оприлюднено в журналі Nature Human Behaviour. Дослідники розглянули 195 наукових праць, що охоплюють 92 країни з низьким і середнім рівнем доходу, щоб перевірити поширену гіпотезу про «культурну нормативність».

Ця гіпотеза припускала, що в країнах, де фізичне покарання дітей є соціальною нормою, його шкідливий вплив може бути менш вираженим або взагалі відсутнім. Проте результати дослідження спростували це припущення.

«Послідовність і переконливість отриманих результатів свідчать про те, що фізичні покарання завдають шкоди дітям та підліткам незалежно від культурного контексту», — зазначив Хорхе Куартас, доцент кафедри прикладної психології Нью-Йоркського університету.

Дослідницька група проаналізувала майже 1500 окремих результатів з досліджень, проведених між 2002 і 2024 роками. Вони вивчили зв'язок між фізичними покараннями та 19 різними життєвими показниками, серед яких психічне здоров'я, успішність у навчанні, схильність до насильницької поведінки та вживання психоактивних речовин.

У 16 з 19 досліджених категорій фізичні покарання були пов'язані з негативними наслідками. Діти, яких били опікуни, частіше страждали від депресії, тривожності та проявляли агресивну поведінку. Вони гірше навчалися в школі та мали вищу ймовірність вживання наркотичних речовин. Також такі діти частіше ставали жертвами насильства або самі вдавалися до насильницьких дій у подальшому житті.

Важливо підкреслити, що дослідники не виявили жодного позитивного результату від застосування фізичних покарань.

Особливо значущим є те, що негативні наслідки проявлялися в усіх регіонах світу — від країн Африки на південь від Сахари до Південної Азії та Латинської Америки. Не мало значення, чи існували в країні закони проти тілесних покарань, чи була така практика глибоко вкорінена в культурі — у будь-якому контексті побиття дітей призводило до гірших результатів.

Ці висновки особливо актуальні для країн з низьким і середнім рівнем доходу, де поширеність фізичних покарань залишається високою. Понад 60% дітей у цих регіонах зазнають фізичних покарань від опікунів, тоді як у таких країнах, як Канада, цей показник становить лише 18%.

Дослідники також встановили, що наслідки погіршувалися, коли фізичні покарання застосовувалися до підлітків, порівняно з покараннями у ранньому дитинстві. Суворіші форми покарання, такі як побиття предметами, призводили до серйозніших негативних наслідків, ніж легші форми на кшталт ляпасів.

Навіть після врахування соціально-економічних відмінностей, особливостей дизайну досліджень та потенційних супутніх факторів, зв'язок між фізичними покараннями та негативними наслідками залишався стійким. Коли батьки або діти повідомляли про випадки побиття, це незмінно корелювало з гіршим психічним здоров'ям, слабшими соціальними зв'язками та нижчою успішністю в навчанні.

У дослідженні також порівнювалися фізичні покарання з іншими дисциплінарними підходами. Хоча психологічна агресія (крики чи погрози) також показала шкідливий вплив, більш конструктивні стратегії — такі як пояснення, позбавлення привілеїв чи позитивне підкріплення — не мали негативних наслідків.

У 2006 році Генеральний секретар ООН закликав до глобальної заборони всіх форм тілесних покарань. Відтоді 65 країн ухвалили повну або часткову заборону, хоча більшість з них — це країни з високим рівнем доходу. Це дослідження може надати додаткового імпульсу зростаючому руху за правові реформи в країнах з низьким і середнім рівнем доходу.

«Необхідні подальші дослідження для визначення ефективних стратегій запобігання фізичним покаранням у глобальному масштабі та забезпечення захисту дітей від усіх форм насильства», — наголосив Куартас.

Хоча дослідження не встановлює причинно-наслідкових зв'язків (з етичних міркувань дослідники не можуть випадковим чином призначати дітей для застосування чи незастосування фізичних покарань), воно спирається на десятиліття доказів і використовує складні статистичні методи для врахування супутніх факторів.

Навіть коли аналіз зосереджувався лише на дослідженнях з найсильнішим контролем змінних, висновки залишалися незмінними.

Для багатьох політиків та освітян, особливо в контекстах, де тілесні покарання залишаються нормою, це дослідження має стати серйозним сигналом до змін. У науці про розвиток рідко можна знайти настільки послідовні результати, що простежуються крізь різні культури, методології та покоління. Проте тут повідомлення однозначне: побиття дітей — чи то в класі в Лагосі, чи в селі в Бангладеш, чи вдома в сільській місцевості Гватемали — не робить їх сильнішими, розумнішими чи слухнянішими. Воно завдає їм болю.