Морські хвилі тепла 2023 року: рекорд чи природна варіативність

Американська асоціація сприяння розвитку науки оприлюднила дослідження, яке стверджує, що морські хвилі тепла 2023 року були «безпрецедентними» та можуть сигналізувати про кліматичну переломну точку. Дослідження викликало суперечки серед наукової спільноти щодо обґрунтованості таких висновків.

Згідно з дослідженням Донга та колег, опублікованим у журналі Science, 2023 рік став свідком надзвичайного сплеску морських хвиль тепла по всіх океанах Землі, встановивши нові рекорди за тривалістю, поширенням та інтенсивністю. Загальна активність морських хвиль тепла склала 53,6 мільярда градусо-днів на квадратний кілометр, що більш ніж на три стандартні відхилення перевищує історичну норму з 1982 року.

Серед найпомітніших подій дослідники виділяють морську хвилю тепла в Північній Атлантиці з періодом повернення 276 років та подію в Південно-Західній частині Тихого океану з періодом повернення 141 рік. Для аналізу автори використали високороздільні щоденні дані ECCO2 та провели аналіз теплового балансу змішаного шару океану.

Дослідники виявили специфічні для кожного регіону рушійні сили. У Північній Атлантиці та Північній частині Тихого океану спостерігалося посилення короткохвильового потоку та зменшення глибини змішаного шару. У Південно-Західній частині Тихого океану причинами стали зменшення хмарного покриву та збільшення адвекції. У тропічній східній частині Тихого океану вплив мала океанічна адвекція.

Однак критики дослідження вказують на серйозні методологічні обмеження. Основним недоліком називають короткий часовий проміжок спостережень. Дослідження базується на супутникових даних, які почали збиратися лише з 1982 року, що дає приблизно 40 років спостережної історії. Це вкрай мало для кліматичної системи Землі, де цикли можуть тривати тисячоліття.

До появи супутникового покриття комплексні високороздільні глобальні вимірювання температури поверхні моря просто не існували. Тому твердження про «безпрецедентні» події мають розглядатися в контексті цього дуже обмеженого часового вікна. Температури океану природно коливаються протягом десятиліть, століть і навіть тисячоліть.

Поточна спостережна здатність не охоплює навіть половини одного циклу океанічних коливань, таких як Тихоокеанське десятилітнє коливання, яке, згідно з палеокліматологією, може тривати 50−70 років. Припущення про кліматичну «переломну точку» на основі такого короткого набору даних викликає питання щодо наукової обґрунтованості.

Дослідження приділяє значну увагу «екстремальному» масштабу та стійкості морських хвиль тепла, але водночас визнає, що температурні сплески 2023 року були пов'язані з потужним Ель-Ніньйо. Це природне повторюване явище, а не створене людиною. Ель-Ніньйо впливає на глобальну кліматичну варіативність протягом тисяч років, формуючи океанічні течії, температуру поверхні моря та атмосферні структури.

Тропічна східна частина Тихого океану, одна з найгарячіших зон події 2023 року, історично є епіцентром умов Ель-Ніньйо. Тому піки температур у цьому регіоні не повинні дивувати. Дивним є перехід від спостереження відомої циклічної структури до проголошення її новим кліматичним порогом.

Автори використали ECCO2 — високороздільну модель океану, яка обробляє супутникові дані для реконструкції умов, таких як теплові бюджети змішаного шару. Хоча ECCO2 є цінним науковим інструментом, важливо пам'ятати, що моделі — це не вимірювання, а освічені припущення, обмежені початковими припущеннями та історичним налаштуванням.

Усі моделі є спрощеннями, і при роботі з такими складними системами, як взаємодія океану та атмосфери, навіть невелика помилка може призвести до кардинально відмінного результату. Проте тут результати моделювання використовуються не лише для аналізу минулого, але й для натяків на зловісне майбутнє.

Прес-реліз намагається створити драматичний ефект, припускаючи, що ці морські хвилі тепла можуть «передвіщати нову кліматичну переломну точку». Це фраза з арсеналу кліматичного залякування, розроблена для обходу критичного мышления. Ніде в анотації чи методах немає чітких емпіричних доказів, що пов'язують цю подію з незворотними кліматичними зрушеннями.

Автори цитують «специфічні для регіону рушійні сили» для кожної великої морської хвилі тепла. Це не єдині глобальні зміни через збільшення CO2, а місцеві метеорологічні та океанографічні явища — саме той тип природної варіативності, який слід очікувати в динамічній системі. Факт визнання цих місцевих причин підриває власний аргумент дослідження про єдину глобальну причину, пов'язану з викидами парникових газів.