Мимовільні парки: як зони катастроф стали притулком для дикої природи

Мимовільні парки — це місця на Землі, які стали непридатними для проживання людей через токсичність, радіацію чи військові конфлікти, але водночас перетворилися на несподівані притулки для дикої природи. Термін запровадив письменник-фантаст Брюс Стерлінг, підкреслюючи, що ці території не створювалися для збереження природи, а стали заповідниками випадково.

До таких місць належать колишні ядерні об'єкти, військові полігони, зони екологічних катастроф та прикордонні території між ворогуючими державами. Найвідомішим прикладом є Чорнобильська зона відчуження, де після аварії 1986 року оселилися вовки та інші великі ссавці. Проте російська війна в Україні знову загрожує цій території, демонструючи вразливість таких парків.

Менш відомі приклади включають Червону зону у Франції — 17 тисяч гектарів землі, забрудненої мільйонами нерозірваних снарядів після Першої світової війни, та Арсенал Роккі-Маунтін у Колорадо, колишній завод зі виробництва зброї, який спочатку визнали токсичним об'єктом, а згодом перетворили на національний заповідник дикої природи.

Національний монумент Ганфорд-Річ охоплює близько 79 тисяч гектарів посушливих земель у штаті Вашингтон. Територія спочатку була буферною зоною для комплексу з виробництва ядерної зброї, створеного 1943 року в рамках Манхеттенського проекту. Плутоній, вироблений тут, використали для першого ядерного вибуху в Нью-Мексико та бомби, скинутої на Нагасакі в серпні 1945 року. Виробництво тривало до 1987 року, залишивши величезні обсяги радіоактивних відходів.

У 2000 році буферну зону перетворили на національний монумент, передавши управління Службі охорони риби та дикої природи США. Сьогодні тут мешкають 43 види риб, включно із загрозливими лососем і форелью, 42 види ссавців, 258 видів птахів та понад 1500 видів безхребетних. Понад 90 відсотків екосистем чагарникових степів Вашингтону зникли через сільське господарство та розвиток, тому територія Ганфорда набула критичного значення.

Однак забруднення залишається серйозною проблемою. Шестивалентний хром, що просочується у ґрунтові води, становить загрозу для молодих лососів. Радіоактивні плодові мушки та перекотиполе розносять забруднення за межі території. Місцеві корінні народи, зокрема нація Якама, висловлюють занепокоєння через можливий зв'язок між радіацією та онкологічними захворюваннями у їхніх громадах.

Курильські острови представляють інший приклад мимовільного парку. Після Другої світової війни Радянський Союз анексував архіпелаг, примусивши 17 тисяч японських мешканців покинути домівки. У 1983−1984 роках на південних островах створили Курильський природний заповідник та Малокурильський заказник загальною площею понад 133 тисячі гектарів.

Розташування заповідника в прикордонній зоні позитивно впливає на збереження природи, оскільки Прикордонна служба допомагає захищати території від браконьєрства. Тут мешкають рибний філін Блекістона, лосось, бурі ведмеді, плямисті тюлені, японські журавлі та калани, яких колись майже винищили через хутро.

Дейвід Хавлік, професор Університету Колорадо, застерігає, що концепція мимовільних парків може створити враження, ніби природа самовідновлюється без втручання людини. Насправді багато таких територій залишаються серйозно забрудненими та небезпечними. Експерти наголошують на необхідності збалансованого підходу, який враховує як екологічне відновлення, так і історичну пам'ять про минулі трагедії.