Найдавніший кратер Землі знайдено в Австралії

У самому серці стародавнього регіону Пілбара в Західній Австралії геологи виявили найдавніший відомий ударний кратер на Землі. Ця знахідка, яка датується приблизно 3,47 мільярда років тому, переписує історію планети, відсуваючи рекорд найстарішого кратера більш ніж на мільярд років. Попередній рекорд належав структурі Яррабубба, також розташованій у Західній Австралії, але нова знахідка значно перевершує його за віком і відкриває нові горизонти для розуміння ранньої Землі. За оцінками вчених, кратер має щонайменше 100 кілометрів у діаметрі й утворився внаслідок падіння космічного об’єкта, коли наша планета була майже повністю вкрита водою.

Дослідження очолив Кріс Кіркланд із Університету Кертіна в Австралії, який назвав цю знахідку проривом у вивченні ранньої історії Землі. «З огляду на те, як рідко зберігаються подібні свідчення через геологічні процеси переробки на Землі, це дійсно значущий крок уперед», — зазначив він у коментарі для Space.com. За розрахунками команди, космічний об’єкт, що спричинив утворення кратера, рухався зі швидкістю 36 000 кілометрів на годину. Удар розкидав уламки по всій планеті, залишивши сліди, які тепер дозволяють зазирнути в далеке минуле.

Цікаво, що цей катаклізм, попри свою руйнівну природу, міг відіграти ключову роль у зародженні життя. Кіркланд пояснює, що високий тиск від ударних хвиль, які виникли після падіння метеорита, змінював мінерали в породах, іноді перетворюючи їх на прозоре скло.

Такі трансформації могли пропускати більше сонячного світла в тріщини порід, створюючи фізичні та хімічні умови, сприятливі для розвитку перших форм життя. Крім того, метеоритні удари призводили до утворення гарячих басейнів із мінерально насиченою водою, які могли стати «колисками» для ранніх мікроорганізмів. Таким чином, кратер у Пілбарі може бути не лише геологічною пам’яткою, а й важливим свідченням того, як зароджувалося життя на нашій планеті.

Виявлення кратера сталося майже випадково. У травні 2021 року, менш ніж через годину після прибуття до району Норт-Пол-Доум у Пілбарі, Кіркланд і його колеги помітили характерні породи, відомі як «шаттер-конуси». Ці структури, що нагадують перевернуті бадмінтонні волани з відламаними верхівками, є прямим і незаперечним доказом давнього ударного події. Добре збережені шаттер-конуси, які простягаються на сотні метрів, вразили дослідників. «Момент, коли ми їх ідентифікували, був справді вражаючим», — згадує Кіркланд.

У травні 2024-го, команда повернулася для детальнішого польового дослідження. Геологічна служба Західної Австралії провела датування шарів порід над і під шаттер-конусами, визначивши їхній вік у 3,47 мільярда років. Це підтвердило статус кратера як найдавнішого на Землі.

Якщо подальші дослідження доведуть, що шаттер-конуси поширюються на всю територію Норт-Пол-Доум діаметром 40–45 кілометрів, це узгоджується з оцінкою розміру кратера в 100 кілометрів, запропонованою новим дослідженням. «Їхнє виявлення в Норт-Пол-Доум підтвердило наші давні припущення, засновані на ізотопних доказах», — розповів Кіркланд.

Команда зазначила в статті для The Conversation, що випадковість зіграла важливу роль у цьому відкритті. «Наскільки нам відомо, крім традиційних власників цієї землі, народу Нямал, жоден геолог не бачив цих приголомшливих структур із часу їхнього утворення», — написали вони. Пейзаж із червоними скелями, скудною рослинністю та горами на горизонті зберіг цю таємницю мільярди років, чекаючи на свій час.

Однак не всі вчені поділяють оптимізм щодо значущості знахідки. Марк Норман, почесний дослідник Школи наук про Землю Австралійського національного університету, висловив скептицизм у коментарі для Australian Broadcasting Corporation. За його словами, дослідження не надає переконливих доказів щодо розміру кратера та його зв’язку з роллю ударів у ранній еволюції Землі. «Хоча виявлення цього давнього кратера цікаве, воно не просуває нашого розуміння того, як удари впливали на формування та розвиток Землі протягом мільярдів років», — зазначив він.

Попри критику, Кіркланд бачить у відкритті ширші перспективи. За його словами, кратер у Пілбарі натякає на існування ще не виявленої популяції подібних стародавніх ударних структур. Це підкреслює важливість перегляду давніх геологічних територій у пошуках доказів ранніх ударних подій. Знахідка може спонукати вчених до нових експедицій і переосмислення того, як космічні впливи формували не лише Землю, а й умови для виникнення життя.

Цей кратер — не просто відбиток катастрофи, а й можливе вікно в епоху, коли наша планета тільки починала свій шлях до того, якою ми знаємо її сьогодні. Він нагадує, що навіть у хаосі руйнування могли зароджуватися перші паростки життя, які зрештою привели до появи людства.