Науковці дослідили лише 0,001% глибокого океанського дна за 70 років спостережень

Нове дослідження, опубліковане в Science Advances, розкриває вражаючий факт: людство візуально дослідило лише 0,001% глибокого океанського дна. Ця площа становить від 2130 до 3823 квадратних кілометрів — територія, менша за десяту частину Бельгії.

«Я знала, що це буде невелика площа, але не очікувала, що настільки мала», — зазначила Кейті Крофф Белл, провідна авторка дослідження та засновниця Ocean Discovery League, в коментарі для The New York Times.

Глибокий океан починається на глибині 200 метрів — це сутінкова зона, що охоплює 66% поверхні Землі. За сім десятиліть глибоководних експедицій — майже 44 000 занурень, проаналізованих Белл та її колегами — науковці візуально обстежили мізерну частку океанського дна.

Дослідники наводять промовисте порівняння: якби наукова спільнота робила всі припущення про наземні екосистеми на основі спостережень за 0,001% суходолу, це було б подібно до оцінки всіх ландшафтів світу за територією, меншою за місто Х'юстон.

Більшість даних про морське дно надходить від дуже обмеженої групи дослідників. США, Японія та Нова Зеландія здійснили 65% усіх візуальних спостережень. Разом із Францією та Німеччиною ці п'ять країн провели 97% занурень із фотофіксацією морського дна.

«Така мала й упереджена вибірка створює проблеми при спробах охарактеризувати, зрозуміти та керувати світовим океаном», — пояснила співавторка дослідження Сьюзан Полтон виданню Gizmodo. «Уявіть, що ви намагаєтеся розповісти про африканську савану чи амазонські джунглі, використовуючи лише супутникові знімки та зразки ДНК, ніколи не бачивши, що там живе».

Візуальне дослідження морського дна критично важливе для розуміння його функціонування. Десятиліттями науковці піднімали зразки донних відкладень та глибоководних організмів у відрах, але без візуального контексту їхні інтерпретації були лише обґрунтованими припущеннями.

У 1977 році науковці відкрили гідротермальні джерела на Галапагоському рифті — тріщини в морському дні, де гаряча вода, насичена мінералами, підтримує життя організмів, які живляться не сонячним світлом, а хімічною енергією. Там було виявлено цілі спільноти гігантських трубчастих червів та сліпих крабів, що процвітають у сірководневих глибинах.

Дослідження виявило ще одну проблему: науковці переважно повертаються до тих самих місць. Наприклад, каньйон Монтерей становить майже половину всіх візуальних спостережень підводних каньйонів у світі. Водночас величезні території, такі як абісальні рівнини та підводні гори, залишаються малодослідженими.

Більшість занурень відбувається на глибині до 2000 метрів, хоча більша частина океанського дна лежить на глибині від 2000 до 6000 метрів. За оцінками Белл, дослідження одного квадратного кілометра може коштувати від 2 до 20 мільйонів доларів.

Глибокий океан уже потерпає від людського впливу. Він поглинув 90% надлишкового тепла планети та 30% вуглекислого газу, що призвело до потепління, закислення та зменшення вмісту кисню. З появою глибоководного видобутку корисних копалин та технологій уловлювання вуглекислого газу загроза глибоководним екосистемам зростає.

Водночас океан пропонує рішення багатьох проблем. Морські губки стали джерелом потенційних ліків від ВІЛ, раку молочної залози та навіть COVID-19. Холодні води сприяють апвелінгу, який живить фітопланктон — невидимі рослини, що виробляють 80% кисню на Землі.

Автори дослідження закликають до «фундаментальних змін» у глибоководних дослідженнях. Це означає розробку дешевших автономних інструментів, доступних більшій кількості країн. З 2000-х років спостерігається прогрес: збільшилася кількість платформ та операторів, більше країн починають проводити занурення.

«Якби я був мільярдером-філантропом і хотів зробити реальний внесок у дослідження океану, — зазначив морський біолог Джон Коплі з Університету Саутгемптона в коментарі для NPR, — то замість будівництва дослідницької суперяхти я б повністю підтримав розробку та поширення таких недорогих платформ».