Науковці розкрили еволюційну історію трилобітів-циклопів з одним великим оком

Міжнародна група науковців провела масштабне дослідження еволюційної історії незвичайної групи древніх морських членистоногих — трилобітів-циклопігідів, які отримали свою назву на честь міфічного однооокого циклопа. Результати дослідження опубліковані в науковому журналі Historical Biology.

Трилобіти були різноманітною групою древніх морських членистоногих, що існували в період між 521 та 252 мільйонами років тому. Наразі відомо близько 21 000 видів цих істот, які займали різні екологічні ніші. Більшість з них мешкали на морському дні, але деякі види освоїли відкритий океан.

Особливу увагу дослідників привернула група циклопігідів, що існувала переважно в ордовицький період (485−444 мільйонів років тому). Ці трилобіти мали 5−7 сегментів тіла та відрізнялися відсутністю щічних шипів на кутах головного щита. Найбільш примітною їхньою особливістю були очі, які в процесі еволюції поступово злилися в єдину велику зорову поверхню з широким кутом огляду.

Циклопігіди населяли темні глибини океану, плаваючи на нижній межі фотичної зони — так званій сутінковій зоні, де вони активно полювали на дрібних тварин (зоопланктон). Деякі представники цієї групи, наприклад Pricyclopyge, ймовірно, плавали догори черевцем та мали біолюмінесцентні органи на третьому грудному сегменті, здатні випромінювати світло.

Науковці проаналізували 47 родів циклопігідів за допомогою кладистичного аналізу — методу, який групує організми на основі їхніх спільних похідних ознак. Дослідження показало, що родина Taihungshaniidae, представники якої переважно відомі з території Китаю, є базальною щодо родин Nileidae та Cyclopygidae. Останні об'єднані наявністю збільшених (гіпертрофованих) очей і включають рід Illaenopsis, який раніше вважався представником нілеїд.

У процесі еволюції циклопігіди розвинули низку пристосувань до пелагічного способу життя. Серед них — збільшення розмірів очей, які поступово зміщувалися до краю головного щита, зменшення кількості грудних сегментів, зменшення загальних розмірів тіла та покращення обтічності форми.

Цікаво, що ті циклопігіди, які жили ближче до поверхні води, як правило, зустрічаються ближче до берега. Коли вчені нанесли на еволюційне дерево дані про глибину проживання різних видів, виявилося, що циклопігіди, які знаходяться ближче до основи дерева, зазвичай населяли мілководдя. Це свідчить про те, що разом із розвитком пристосувань до пелагічного способу життя ці істоти поступово освоювали все глибші води.

Це дослідження, проведене С.Дж. Бредді, Л.А. Дейлом та Х. Вангом, значно розширює наше розуміння еволюційної історії цієї унікальної групи древніх морських членистоногих та демонструє, як поступові адаптації дозволили їм освоїти нові екологічні ніші в древніх океанах.