Науковці виявили унікальну систему спілкування каракатиць за допомогою рухів щупалець

Міжнародна група науковців з Вищої нормальної школи в Парижі та Італійського технологічного інституту здійснила революційне відкриття в галузі вивчення поведінки морських тварин. Дослідники виявили, що каракатиці використовують специфічні рухи щупалець для спілкування між собою, що додає новий вимір до наших знань про ці вже відомі своєю незвичайністю морські створіння.

Дослідження, опубліковане цього місяця в науковому журналі bioRxiv, розкриває існування особливої системи сигналів, які науковці назвали «хвильовими знаками щупалець». Ця система комунікації працює одночасно через два канали сприйняття: візуальний та через коливання води, створюючи своєрідну багатосенсорну розмову між особинами.

Під керівництвом Софі Коен-Боденес та Пітера Нері дослідницька група протягом кількох місяців спостерігала за двома видами каракатиць. Науковцям вдалося ідентифікувати чотири різні типи жестів, які вони назвали «вгору», «вбік», «оберт» та «корона». Кожен з цих рухів характеризується особливим положенням щупалець та хвилеподібними рухами, які часто супроводжуються змінами кольору шкіри каракатиць.

Особливо цікавим виявився факт, що реакція каракатиць на ці сигнали залежала від їхньої орієнтації. Коли тваринам показували відеозаписи інших каракатиць, які виконували ці рухи щупальцями, вони значно частіше «відповідали» на сигнали, якщо відео демонструвалося у правильному положенні, а не перевернутому. Це нагадує те, як люди сприймають обличчя та інші соціально значущі візуальні сигнали.

Найбільш вражаючим відкриттям стало те, що ці рухи щупалець можуть сприйматися не лише візуально, але й через вібрації у воді. Використовуючи спеціально розроблені експерименти з відтворенням записів, дослідники зафіксували механічні хвилі, що створюються цими рухами, і відтворювали їх для піддослідних особин.

Експерименти показали, що каракатиці краще реагували на оригінальні записи порівняно з версіями, які відтворювалися у зворотному напрямку або були перемішані. Це свідчить про те, що тварини здатні виділяти значущу інформацію з цих водних коливань.

Така подвійна система комунікації, ймовірно, використовує бічну лінію та статоцисти каракатиць — сенсорні органи, які виявляють рух води та низькочастотні вібрації. Ці висновки вказують на цікаву паралель між комунікацією головоногих молюсків та аудіовізуальною комунікацією хребетних, незважаючи на те, що ці системи розвивалися незалежно одна від одної.

Дослідники відзначають захоплюючі еволюційні паралелі, припускаючи, що подібно до того, як головоногі молюски незалежно розвинули камероподібні очі, схожі на очі хребетних, їхні сенсорні системи для виявлення руху води могли еволюціонувати для виконання комунікативних функцій, аналогічних слуху хребетних.

Точне значення цих сигналів щупальцями все ще залишається не до кінця зрозумілим. Науковці спостерігали їх у різних контекстах — під час парування, полювання, оборонної поведінки, а іноді й спонтанно. Це наводить на думку, що сигнали можуть мати різне призначення залежно від ситуації.

Це відкриття відкриває нові шляхи для розуміння комунікації морських безхребетних і додає нових аспектів до наших знань про інтелект головоногих молюсків. Ці напрочуд складні «розмови», що відбуваються під водою, підкреслюють, як багато нам ще належить дізнатися про комунікацію у тваринному світі.

Дослідницька група планує продовжити вивчення того, як це відкриття може допомогти зрозуміти комунікацію між різними видами тварин, потенційно відкриваючи нові шляхи для розуміння того, як різноманітні створіння взаємодіють зі своїм середовищем.