Немовлята керують увагою дорослих через мозкові ритми

Нове дослідження, опубліковане в журналі eLife, кардинально змінює уявлення про те, як формується увага у немовлят. Вчені з Кембриджського університету виявили, що 12-місячні діти не просто реагують на дії своїх опікунів, а самостійно керують процесом взаємодії, використовуючи внутрішні мозкові ритми. Це відкриття спростовує поширене переконання, що дорослі направляють увагу дитини на ранніх етапах розвитку.

Дослідники спостерігали за 66 немовлятами під час природної гри з опікунами. Вони відстежували мозкову активність кожної дитини за допомогою електроенцефалографії та записували напрямок погляду. Одночасно науковці моніторили мовлення та рухи очей опікунів у режимі реального часу. Такий підхід дозволив проаналізувати кожну зміну уваги з точністю до секунди.

Результати показали, що немовлята змінювали напрямок погляду кожні одну-дві секунди. Їхня увага слідувала повільному та регулярному ритму, який кардинально відрізнявся від швидких ритмів, характерних для дорослих. Проте ритми немовлят та опікунів не були синхронізованими. Кожен учасник взаємодії зберігав власний внутрішній темп.

Це означає, що спільна увага не полягає в узгодженні ритмів. Натомість один партнер, зазвичай немовля, веде взаємодію, а інший реагує на його дії. Уявлення про те, що діти лише відповідають на стимули дорослих, не витримує критики під час детального аналізу.

Особливу увагу дослідники приділили одному ключовому мозковому сигналу у немовлят — тета-ритмам. Це повільні хвилі, що виникають у передній частині мозку та часто пов'язані з процесами навчання та концентрації уваги. Вчені встановили, що діти з сильнішою тета-активністю частіше зосереджувалися на іграшках та довше утримували на них увагу.

Однак тета-ритми не посилювалися перед початком фокусування погляду. Це означає, що ритм допомагав підтримувати увагу, а не ініціювати її. Немовлята з вищою середньою потужністю тета-хвиль загалом довше дивилися на об'єкти, що свідчить про активну роль внутрішніх процесів у формуванні уваги.

Діти не чекали на сигнал, щоб подивитися на щось. Вони вже були налаштовані на взаємодію, використовуючи власні нейронні ритми. Це важливе відкриття демонструє, що немовлята відіграють активну роль у власному навчанні, а не є пасивними реципієнтами інформації.

Тим часом поведінка опікунів не передбачала цих поглядів. Їхні візуальні та голосові патерни змінювалися вже після того, як немовля починало дивитися на об'єкт. Це підтверджує, що дорослі реагували на дії дитини, а не направляли їх.

Друга частина дослідження зосередилася на поведінці опікунів. Науковці перевіряли, чи можуть погляд або мовлення дорослих передбачити наступний крок немовляти. Відповідь виявилася однозначно негативною. Опікуни не керували увагою дитини, натомість пристосовувалися після того, як малюк уже зробив вибір.

Коли немовля дивилося на іграшку, опікуни часто також спрямовували туди свій погляд. Вони також змінювали тон голосу. Але ці зміни відбувалися після того, як дитина вже перемістила фокус уваги, що знову підтверджує провідну роль немовляти у взаємодії.

Найбільш чуйними виявилися ті опікуни, які дозволяли дитині встановлювати темп взаємодії. Довші погляди немовлят корелювали з більшими змінами тону голосу у дорослих. Це може допомагати дитині залишатися зацікавленою, підкріплюючи її внутрішню концентрацію.

Результати свідчать, що увага не нав'язується ззовні. Натомість це своєрідний інтерактивний танець, у якому немовля часто веде. Дорослі відіграють важливу роль, але переважно як ті, хто реагує, а не керує процесом. Їхня поведінка підтримує та продовжує фокус дитини, а не ініціює його.

Це дослідження кардинально змінює погляд на ранній розвиток. Немовлята не є пасивними учасниками процесу. Вони вже будують контроль над власною увагою. До року життя діти можуть керувати взаємодією, використовуючи внутрішні мозкові ритми.

Опікуни залишаються важливими, але переважно як ті, хто відповідає на ініціативи дитини, а не як лідери взаємодії. Їхня поведінка підтримує та розширює фокус немовляти, замість того щоб його ініціювати.

Ця робота допомагає змістити акценти в розумінні раннього розвитку. Немовлята не є пасивними спостерігачами світу. Вони активно формують власну здатність до концентрації уваги. Майбутні дослідження можуть вивчити, як цей процес впливає на навчання протягом часу.

Наразі повідомлення дослідників є чітким: іноді наймолодші розуми виявляються тими, хто керує ситуацією. Це відкриття має важливі наслідки для розуміння когнітивного розвитку та може вплинути на підходи до виховання та раннього навчання дітей.