Нове дослідження переписує історію переходу людства до землеробства

Перехід людства від мисливсько-збиральницького способу життя до землеробства, що відбувся близько 12 000 років тому, вважається одним із найвизначніших поворотів в історії цивілізації. Ця зміна поклала край тисячолітній епосі кочівного існування, заклавши основи для осілого життя, розвитку міст і сучасних суспільств. Довгий час вчені пояснювали цей перехід зовнішніми факторами, такими як зміни клімату, збільшення опадів чи поява родючих річкових долин. Проте нове дослідження, опубліковане в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences (PNAS), пропонує інший погляд: ключову роль у появі землеробства відіграли не природні умови, а людські взаємодії.

Міжнародна команда дослідників із Університету Бата, Інституту еволюційної антропології Макса Планка, Кембриджського університету, Університетського коледжу Лондона та інших установ розробила нову математичну модель, яка кидає виклик традиційним уявленням. Замість того, щоб зосереджуватися на екологічних чинниках, вчені підкреслюють активну роль людей у цьому процесі. Їхнє дослідження показує, що конкуренція, міграція та культурний обмін між ранніми фермерами та мисливцями-збирачами визначали, як і чому землеробство поширювалося в різних регіонах світу.

Для аналізу взаємодії між цими групами дослідники адаптували модель, спочатку створену для вивчення взаємодії хижаків і жертв у природі. Цей підхід дозволив їм змоделювати, як ранні землеробські спільноти впливали на мисливців-збирачів, і навпаки. Результати показали, що демографічні відмінності, зокрема в темпах зростання населення та смертності, відігравали вирішальну роль у поширенні сільського господарства. Землеробські громади, які мали стабільніше джерело їжі, часто зростали швидше, що дозволяло їм витісняти або поглинати мисливсько-збиральницькі групи. Водночас культурний обмін, наприклад передача знань про вирощування рослин, сприяв поступовому переходу деяких кочівних груп до осілого способу життя.

Доктор Хав’єр Рівас із факультету економіки Університету Бата пояснює, що їхня модель пропонує новий погляд на доісторичні суспільства. За його словами, статистичне зіставлення теоретичної моделі з даними про динаміку населення, отриманими з радіовуглецевих датувань, дозволило виявити цікаві закономірності. Наприклад, дослідники з’ясували, як поширення землеробства — суходолом чи морем — впливало на взаємодію між різними групами. Важливо, що модель підкреслює значення міграції та змішування культур у цьому процесі, показуючи, що люди були не пасивними учасниками змін, а активними творцями своєї історії.

Дослідження також виявило, що землеробство не виникло одномоментно чи в ізольованих регіонах. Натомість воно поширювалося через складну мережу контактів, де конкуренція за ресурси та обмін знаннями визначали темпи змін. У деяких регіонах мисливці-збирачі могли чинити опір новому способу життя, тоді як в інших вони поступово переймали землеробські практики, адаптуючи їх до місцевих умов. Ця динаміка пояснює, чому перехід до сільського господарства відбувався нерівномірно в різних частинах світу.

Автори дослідження зазначають, що їхня модель є лише першим кроком. У майбутньому вони планують додати до неї більше деталей, таких як вплив місцевих екологічних умов чи технологічних інновацій, і протестувати її на більших регіонах. Доктор Рівас висловлює надію, що розроблені методи стануть стандартним інструментом для вивчення взаємодії населення в минулому. Це може відкрити нові перспективи не лише для розуміння переходу до землеробства, але й для аналізу інших ключових моментів в історії людства, таких як розвиток торгівлі чи урбанізація.

Фінансування дослідження здійснювалося за підтримки Європейської дослідницької ради, що дозволило об’єднати експертизу вчених із різних дисциплін. Їхня робота не лише переосмислює один із найважливіших етапів людської еволюції, але й нагадує, що історія людства — це історія взаємодії. Від найдавніших часів люди формували своє майбутнє через конкуренцію, співпрацю та обмін ідеями, і саме ці процеси, а не лише зовнішні обставини, визначили шлях до сучасної цивілізації. Ця нова модель є ще одним доказом того, що людська активність завжди була рушійною силою прогресу, навіть у найвіддаленіші епохи.