Нитчасті водорості змінюють річкові екосистеми без шкоди функціям

Водорості є звичним явищем у водоймах по всьому світу, включно з західною частиною Північної Америки. Слизькі зелені епілітичні водорості на річкових каменях знайомі кожному. Токсичні синьо-зелені водорості, або ціанобактерії, викликають занепокоєння. Проте останнім часом до цієї картини додалися нитчасті водорості з довгими зеленими пасмами, які ставлять нові запитання перед науковцями, любителями відпочинку на воді та управлінцями.

В останні роки люди помічають дуже великі спалахи цвітіння нитчастих водоростей у великих західних річках Сполучених Штатів, включно з річками Прово, Джордан та Бер в штаті Юта, розповідає Еліс Картер, річковий еколог та статистик з Університету штату Юта. Вони створюють величезну біомасу та виростають нитками довжиною в кілька метрів. Хоча вони не токсичні, але заважають традиційному використанню річок для відпочинку, включно з каякінгом та рибальством. Більше того, ці величезні спалахи цвітіння є по суті тупиком харчового ланцюга, який не підтримує рибні запаси чи спільноти макробезхребетних.

Картер та колеги з Університету Монтани та Океанографічного інституту Вудс-Хол у Массачусетсі вивчали ці масивні рослиноподібні організми у верхній течії річки Кларк-Форк у західній Монтані. Результати дослідження опубліковані 9 грудня 2025 року в онлайн-виданні журналу Ecology. Дослідження підтримане Національним науковим фондом.

Картер, доцент кафедри математики та статистики Університету штату Юта та Екологічного центру, каже, що дослідження виявило деякі несподівані аспекти цих спалахів цвітіння нитчастих водоростей.

Хоча масове цвітіння нитчастих водоростей створює значний зсув у структурі екосистеми, ми бачимо мінімальні зміни в метаболізмі та функціонуванні річкової екосистеми, пояснює вона. Натомість менші, швидше циклічні епілітичні водорості, здається, тихо виконують важку роботу з виробництва здорової екосистеми, корисної для харчового ланцюга, та керують всією системою.

Нитчасті водорості виробляють приблизно таку ж кількість вуглецю, як слизькі епілітичні водорості, які займають набагато менший простір. Це означає, що річки можуть бути винятком з нашої теорії екології екосистем, каже Картер. У наземних екосистемах структура та функція тісно пов'язані. Якщо у вас густийліс з великою кількістю дерев та біомаси, це також продуктивнийліс. Тоді як невелика кількість рослинності зазвичай означає менш продуктивне середовище.

На противагу цьому, у річках структура та функція здаються роз'єднаними. Річки можуть не грати за правилами, і це має цікаві наслідки для управління, каже Картер. Якщо ми не бачимо великого зсуву у функціонуванні при значних структурних змінах, спричинених нитчастими водоростями, то це означає, що щось інше, окрім надлишку поживних речовин, перекинуло нас у стан, коли ми спостерігаємо великі спалахи цвітіння водоростей.

Знаходження цієї переломної точки може допомогти управлінцям повернути річки до здоровішого стану без масштабних кампаній зі зменшення поживних речовин. Картер представить дослідження на щорічній зустрічі Екологічного товариства Америки 2026 року, яка відбудеться 26−31 липня в Солт-Лейк-Сіті.