Океанське захоронення відходів: кліматична катастрофа чи порятунок?

На східному узбережжі Канади, серед інфраструктури газової електростанції, маловідома компанія Planetary Technologies проводить експеримент, який може змінити наше уявлення про боротьбу зі зміною клімату. З берега в океан через трубу надходить суміш води та оксиду магнію — білого порошкоподібного мінералу, відомого в будівництві та медицині. Ця компанія, що базується в Новій Шотландії, стверджує, що їхня технологія здатна вбирати парникові гази, які нагрівають планету, прямо в морську воду. Їхнє гасло, розміщене на транспортному контейнері поблизу, звучить амбітно: «Відновити клімат. Зцілити океан».

Planetary Technologies — лише одна з багатьох організацій у новій індустрії, яка швидко розвивається і прагне використати поглинальну здатність океанів для інженерного розв'язання проблеми глобального потепління. Проєкт отримав фінансову підтримку в розмірі 1 мільйона доларів США від фонду Ілона Маска і зараз змагається за премію в 50 мільйонів доларів. У світі вже десятки компаній та академічних груп розробляють схожі ідеї: занурення в океан каменів, поживних речовин, відходів сільського господарства чи морських водоростей може зв’язати вуглекислий газ, що спричиняє потепління, на століття або навіть довше. За останні чотири роки було проведено майже 50 польових випробувань, а стартапи залучили сотні мільйонів доларів початкового фінансування.

Проте цей напрямок викликає гострі дискусії серед науковців та екологів. Основне питання — які наслідки матиме масштабне застосування таких технологій для океанських екосистем і чи дійсно вони принесуть клімату відчутну користь? Критики застерігають, що індустрія рухається надто швидко і без достатніх запобіжників. «Це як Дикий Захід. Усі хочуть вскочити в цей потяг, кожен прагне щось зробити», — зазначає Адіна Пейтан, професорка наук про Землю та океан в Університеті Каліфорнії в Санта-Крузі. Вона наголошує, що поспішність може призвести до непередбачуваних екологічних ризиків.

Компанії, такі як Planetary, фінансують свої дослідження за рахунок продажу вуглецевих кредитів — своєрідних «токенів», кожен із яких еквівалентний одній метричній тонні вуглекислого газу, вилученого з атмосфери. Цей ринок, що залишається значною мірою нерегульованим, викликає суперечки. Вуглецеві кредити стали популярним інструментом у XXI столітті, дозволяючи корпораціям компенсувати викиди, не скорочуючи їх безпосередньо. Вартість одного кредиту зазвичай сягає кількох сотень доларів. За даними сайту CDR.fyi, торік було продано понад 340 тисяч морських вуглецевих кредитів — значний стрибок порівняно з лише 2 тисячами чотирма роками раніше. Однак ця кількість все ще є краплею в морі порівняно з обсягами вуглецю, які, за оцінками вчених, необхідно вилучити, щоб зберегти планету придатною для життя в довгостроковій перспективі.

Лідери цього напряму визнають, що ступають на незвідану територію. Вілл Берт, головний океанічний науковець Planetary, зазначає: «Нам потрібно з’ясувати, чи спрацює це. І що швидше ми це зробимо, то краще». Він переконаний, що затримка може бути більшою загрозою для планети, ніж експерименти з океаном. Утім, науковці закликають до обережності, адже океан — це не лише потенційний резервуар для вуглецю, а й складна екосистема, від якої залежить життя на Землі.

Інтерес до вилучення вуглекислого газу з атмосфери різко зріс останніми роками. Більшість кліматичних моделей, включно з тими, що розроблені Міжурядовою групою ООН зі зміни клімату, показують, що скорочення викидів уже недостатньо для стримування глобального потепління. Необхідно активно видаляти парникові гази з атмосфери, і океан здається логічним кандидатом для цього завдання. Він уже відіграє ключову роль у регулюванні клімату Землі, поглинаючи тепло та вуглець.

На суші вже інвестовано значні кошти в альтернативні стратегії: від технологій уловлювання вуглекислого газу з повітря до створення підземних сховищ і відновлення лісів, які природно зв’язують CO2. Проте ці проєкти обмежені простором і можуть впливати на прилеглі громади. Океан же, із його величезною площею поверхні, виглядає як безмежний ресурс. «Чи може ця гігантська поверхня допомогти нам впоратися з найгіршими наслідками зміни клімату?» — запитує Адам Субхас, який очолює проєкт із вилучення вуглецю в Океанографічному інституті Вудс-Хоул у штаті Массачусетс.

Поки науковці шукають відповіді, індустрія океанічного вуглецевого захоплення стрімко набирає обертів. Але чи стане вона рятівним колом для людства, чи черговим експериментом із непередбачуваними наслідками — покаже час. Наразі ясно одне: ставки в цій грі надзвичайно високі, а часу на роздуми дедалі менше.