Переробка пластику у світі стагнує

Незважаючи на зростаючу глобальну стурбованість щодо пластикового забруднення, реальні кроки з його подолання залишаються критично недостатніми. Нове комплексне дослідження, проведене вченими з Університету Цінхуа в Китаї та опубліковане у авторитетному журналі Communications Earth & Environment, малює тривожну картину: частка переробленого пластику у світі залишається на стабільно низькому рівні — менше десяти відсотків. Цей показник практично не змінився за останні роки, тоді як обсяги виробництва первинного пластику продовжують невпинно зростати, створюючи те, що дослідники називають «нагальною глобальною екологічною проблемою». Ці висновки з'явилися напередодні чергового раунду міжнародних переговорів щодо розробки глобального договору про боротьбу із забрудненням пластиком, що підкреслює нагальність пошуку ефективних рішень.

Пластик став всюдисущим елементом нашого життя та довкілля. Його знаходять у найвіддаленіших куточках планети — від глибоководних океанських западин до снігових шапок на найвищих гірських вершинах. Мікроскопічні частинки пластику вже виявлені навіть у людській крові та грудному молоці, що свідчить про його глибоке проникнення в біологічні системи. Проте, як зазначають автори дослідження на чолі з Цюаньїнь Тан, досі бракувало всебічного аналізу життєвого циклу пластику — від виробництва сировини до кінцевої утилізації. Щоб заповнити цю прогалину, вчені використали широкий спектр даних: національну статистику різних країн, звіти промислових асоціацій та міжнародні бази даних, створивши першу детальну глобальну картину пластикового сектору станом на 2022 рік.

Аналіз показав, що з приблизно 400 мільйонів тонн нового пластику, виробленого у 2022 році, лише 9,5% було отримано шляхом переробки вже існуючих пластикових відходів. «Глобальний рівень переробки залишився стагнуючим… демонструючи незначне покращення порівняно з попередніми роками», — констатують автори. Переважна більшість нового пластику — понад 90% — була вироблена з первинної сировини, тобто з викопного палива, переважно нафти та природного газу. Це свідчить про «незначний прогрес» у вирішенні екологічних проблем, пов'язаних із виробництвом пластику, яке є енергоємним процесом та суттєво сприяє викидам парникових газів. «Висока залежність виробництва пластику від викопної сировини ще більше підриває глобальні зусилля зі пом'якшення наслідків зміни клімату», — наголошують дослідники.

Існує ціла низка перешкод, які гальмують розвиток ефективної системи переробки пластику. Однією з ключових проблем є забруднення зібраних відходів, наприклад, залишками їжі чи етикетками з інших матеріалів, що ускладнює та здорожчує процес очищення та підготовки до переробки. Інший виклик — це величезне різноманіття самого пластику. Існують тисячі різних типів полімерів, часто з додаванням специфічних хімічних добавок (пластифікаторів, барвників, стабілізаторів), що робить сортування та переробку надзвичайно складним завданням. Змішування різних типів пластику може суттєво погіршити якість кінцевого переробленого матеріалу.

Однак, чи не найважливішою перешкодою є суто економічний фактор: у багатьох випадках виробляти новий, так званий «первинний» пластик з нафти чи газу виявляється дешевшим, ніж збирати, сортувати, очищати та переробляти вже використаний. Низькі ціни на викопне паливо та відсутність належних економічних стимулів для використання вторинної сировини роблять переробку менш привабливою для бізнесу. «Цей економічний бар'єр стримує інвестиції в інфраструктуру та технології переробки, увічнюючи цикл низьких показників рециклінгу», — пояснюють автори дослідження.

Дослідження також виявило значні регіональні відмінності. Наприклад, Сполучені Штати, які є найбільшим споживачем пластику на душу населення у світі, демонструють один з найнижчих показників переробки — лише близько 5% пластикових відходів знаходять друге життя. Це підкреслює необхідність впровадження більш ефективної політики управління відходами та стимулювання переробної галузі у країнах з високим рівнем споживання.

Аналіз також зафіксував помітну зміну у глобальних практиках поводження з пластиковими відходами. Хоча захоронення на полігонах все ще залишається основним методом утилізації, на який припадає близько 40% світових пластикових відходів, його частка поступово зменшується. Натомість зростає популярність спалювання відходів — приблизно третина пластикового сміття у світі зараз спалюється. Найвищі показники спалювання спостерігаються в Європейському Союзі, Китаї та Японії. Цей метод дозволяє зменшити обсяги відходів, що потрапляють на полігони, а іноді й генерувати енергію, проте він також викликає занепокоєння щодо викидів шкідливих речовин в атмосферу, включаючи діоксини та фурани, якщо не використовуються сучасні технології очищення димових газів.

Важливо зазначити, що автори дослідження визнають певне обмеження своєї роботи: аналіз не зміг повною мірою врахувати «значну роль» неформальних схем поводження з відходами, які поширені в багатьох країнах, що розвиваються. Неформальні збирачі сміття часто відіграють важливу роль у зборі та сортуванні матеріалів для переробки, однак їхній внесок важко піддається кількісній оцінці та часто відбувається в небезпечних умовах праці. Інше дослідження, опубліковане раніше в журналі Nature вченими з Університету Лідса, вказувало на ще одну серйозну проблему, пов’язану з неформальним сектором — спалювання пластику на відкритих звалищах та вогнищах. Це не лише поширює мікропластик у навколишньому середовищі та погіршує якість повітря, але й наражає людей, що працюють та живуть поруч, на вплив токсичних хімікатів.

Автори дослідження з Університету Цінхуа висловлюють сподівання, що їхня робота надасть важливі дані та обґрунтування для майбутніх переговорів щодо першого в історії глобального договору про пластик, наступний раунд яких запланований на серпень у Женеві. Після того, як попередній раунд завершився без угоди, потреба в науково обґрунтованих даних та політичній волі для подолання пластикової кризи стала ще гострішою. Стагнація переробки на тлі невпинного зростання виробництва чітко вказує на те, що поточні підходи є неефективними і вимагають кардинальних змін на глобальному рівні, включаючи інвестиції в інноваційні технології, розробку стандартів дизайну продуктів для полегшення переробки, створення дієвих економічних стимулів та посилення міжнародної співпраці.