Порушення права на тілесну недоторканність у медицині зростає

Медичні практики, що порушують право людини на тілесну недоторканність, залишаються серйозною проблемою сучасного суспільства. Незважаючи на міжнародні та регіональні закони, спрямовані на захист репродуктивного здоров’я та гендерної рівності, експерти констатують брак комплексного правового регулювання цього питання. Зокрема, значна увага приділяється лише одному аспекту — захисту від жіночого обрізання, тоді як інші порушення, такі як примусове втручання у репродуктивну систему чоловіків чи дискримінація вразливих груп, залишаються поза фокусом.

Вчені з’ясували, що репродуктивні права тісно пов’язані з правом на автономію над власним тілом. Це право передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання у свої репродуктивні функції без добровільної та поінформованої згоди. Проте реальність демонструє численні випадки, коли це правило ігнорується. Наприклад, жіноче обрізання, яке Всесвітня організація охорони здоров’я класифікує як насильство над дівчатами та жінками, досі практикується у 29 країнах Африки, Азії та Близького Сходу. За оцінками, понад 125 мільйонів жінок постраждали від цієї процедури, а дослідження, проведене серед майже півмільйона жінок у 30 країнах, показало, що 36,9% жінок віком від 15 до 49 років зазнали такого втручання. Ця практика не лише завдає фізичної та психологічної шкоди, а й призводить до економічних втрат як для окремих осіб, так і для держав.

Жіноче обрізання поділяється на чотири типи залежно від ступеня ушкодження, але незалежно від тяжкості наслідків, міжнародне законодавство однозначно забороняє такі дії. Вони розглядаються як порушення основних прав людини, тортури та гендерне насильство. Проте соціальні та культурні стереотипи, часто підкріплені релігійними традиціями, сприяють збереженню цієї практики навіть у країнах з розвиненим законодавством. Наприклад, у Великій Британії, попри суворі заборони, частота таких операцій серед мігрантів не зменшується.

Чоловіче обрізання викликає не менш гострі дискусії. У деяких країнах, як-от Австралія та США, медики вважають цю процедуру корисною для здоров’я чоловіків, стверджуючи, що вона знижує ризик репродуктивних захворювань і має мінімальні ускладнення. Глобальна поширеність чоловічого обрізання сягає 37−39%. Однак критики наголошують, що процедура, проведена без згоди дитини, порушує її право на самовизначення та може бути формою дискримінації за віком. У Нідерландах, наприклад, Королівська медична асоціація називає таке втручання порушенням прав дітей і закликає до стримуючої політики. Дослідження також показують, що навіть незначне обрізання може мати негативні наслідки для здоров’я та самопочуття чоловіків у майбутньому.

Окрім гендерних аспектів, проблема зачіпає ширші питання. Наприклад, відсутність єдиних міжнародних стандартів щодо поводження з інтерсекс-дітками, коли природні особливості розвитку ускладнюють визначення статі, залишає простір для примусових втручань. Також недостатньо регулюється захист репродуктивних прав вразливих груп, таких як національні меншини чи люди з інвалідністю, які нерідко стикаються з примусовою стерилізацією чи контрацепцією. Розвиток технологій додає нових викликів, адже втручання у генетичну інформацію, наприклад вибір статі ембріона, досі не має чітких правових рамок.

Експерти наголошують, що вирішення цих проблем потребує скоординованих дій на міжнародному рівні. Спеціалізовані організації, такі як Всесвітня організація охорони здоров’я, мають розробити ширші підходи, які враховуватимуть не лише жіноче обрізання, а й інші форми порушення тілесної недоторканності. Нинішній стан справ свідчить про невідповідність між правовими нормами та реальною практикою, що посилюється культурними упередженнями та браком обізнаності серед медичних працівників.

Дослідження провели науковці М. М. Бухар, І. І. Смичок та М. М. Варемчук з Інституту юриспруденції, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка». Їхня робота підкреслює необхідність перегляду сучасної правової ідеології у сфері медичного права задля захисту прав людини на всіх рівнях.