Рідкісне сонячне затемнення могло змінити культ Сонця у стародавньому Єгипті

У 2471 році до нашої ери над Стародавнім Єгиптом небо раптово потемніло. Це було не просто астрономічне явище — рідкісне повне сонячне затемнення могло стати поворотним моментом у релігійній історії країни. Нові дослідження припускають, що ця подія, яка сталася за правління фараона Шепсекафа, останнього правителя Четвертої династії, співпала з несподіваними змінами в традиціях сонячного поклоніння, що століттями визначали єгипетську культуру та владу.

Для стародавніх єгиптян Сонце було не просто зіркою на небі — воно уособлювало божественний порядок і життя. Сонячні божества, такі як Ра, бог-творець, що подорожував небом у своєму сонячному човні, та Гор, сокологоловий бог неба й царської влади, відігравали ключову роль у формуванні єгипетської космології. У період Старого царства ці боги символізували не лише силу, що підтримує життя, а й непохитну владу фараонів, яких вважали земними втіленнями Ра. Ця віра пронизувала державну релігію: імена правителів, таких як Хуфу, Хафра та Менкаура, часто містили суфікс «Ра», а їхні гробниці — величні піраміди Гізи — були ретельно вирівняні за небесними подіями та сонячною символікою. Піраміди, що нагадували вічний цикл смерті й відродження Сонця, стали архітектурним втіленням цієї віри.

Проте Шепсекаф, який правив наприкінці Четвертої династії, відійшов від цієї традиції. Він став першим фараоном того часу, який не включив «Ра» до свого царського титулу — крок, що здавався нечуваним у добу, коли сонячне поклоніння було основою царської легітимності. Ще більш дивовижним стало його рішення відмовитися від будівництва пірамід. Замість цього Шепсекаф обрав поховання у гробниці у формі мастаби, відомій сьогодні як Мастабат ель-Фара’ун. Розташована далеко на північ від Гізи та Геліополя — релігійного осередку сонячного культу, — вона лежить поблизу Буто, важливого центру в дельті Нілу, пов’язаного з Нижнім Єгиптом і такими богинями, як Ваджет. Цікаво, що саме Буто потрапило в зону повної тіні під час затемнення 2471 року до н.е., що спонукає дослідників задуматися: чи могла ця небесна подія вплинути на вибір фараона та його відхід від сонячних традицій?

Сучасні астрономічні дослідження допомагають розкрити цю загадку. Джуліо Малі, археоастроном із Політехнічного університету Мілана, використав новітні обчислення, щоб простежити траєкторії давніх сонячних затемнень. За його даними, затемнення 2471 року до н.е. спричинило денну темряву над Єгиптом — явище, яке стародавні жителі могли сприйняти як божественний знак або попередження. Хоча прямі згадки про затемнення в єгипетських текстах рідкісні, деякі джерела, як-от Стела Хуя, описують «темряву серед дня». Ці натяки, разом із релігійними та архітектурними змінами за Шепсекафа, свідчать про те, що подія могла лишити глибокий слід у свідомості тогочасного суспільства.

Точність сучасних моделей обертання Землі дозволила вченим визначити, де саме впала тінь Місяця — так звана умбра. «Розрахувати час затемнень легко, але лише нещодавно ми змогли точно встановити, які території вони охоплювали», — пояснює Малі. Ці дані підтверджують, що Буто, де похований Шепсекаф, опинилося в епіцентрі затемнення. Чи могло це небесне явище підштовхнути фараона до розриву з традиціями предків? Деякі дослідники вважають, що затемнення сприймалося як кінець старого порядку, що спонукало Шепсекафа обрати новий шлях — як у релігії, так і в архітектурі.

Однак відступ від сонячного культу не тривав вічно. Уже в П’ятій династії сонячна релігія відродилася, хоча й у зміненій формі. Фараони знову почали будувати піраміди, а також зводили спеціальні сонячні храми, присвячені божествам Сонця. Ці споруди, хоч і скромніші за попередні, символізували повернення до сонячної ідеології. Через майже тисячу років, у 1338 році до н.е., ще одне повне затемнення сталося за правління Ехнатона. Цей фараон, навпаки, посилив сонячний культ, просуваючи поклоніння Атону, сонячному диску, навіть після чергової денної темряви.

Історія Шепсекафа та затемнення 2471 року до н.е. нагадує нам, як тісно релігія й астрономія перепліталися в Стародавньому Єгипті. Небесні події могли не лише вражати уяву, а й формувати долю цілих династій, залишаючи по собі загадки, які наука розгадує й досі.