Рівень моря 7000 років тому був на 3 метри вищим за сучасний

Учені з'ясували, що вищі рівні моря в середині голоцену були наслідком теплішого клімату та меншої кількості льоду на суші, а не тектонічних процесів. Нове дослідження дозволило чітко розділити тектонічні та кліматичні сигнали в записах рівня моря голоценової епохи шляхом точного визначення патернів довгострокового вертикального руху суші поблизу прибережних регіонів.

Протягом тривалого часу вищі відносні рівні моря в середині голоцену часто пояснювали підняттям суші або гляціоізостатичним відновленням. Цей процес являє собою поступове піднімання земної кори після того, як вага льодовиків та льодовикових щитів зникла внаслідок танення. Така тектонічна атрибуція виключала пояснення, що високі стояння рівня моря могли бути пов'язані з теплішим кліматом та відповідно меншими льодовиковими щитами і льодовиками.

У новому дослідженні науковці встановили, що тектонічні сигнали вздовж 500 кілометрів чилійського узбережжя залишалися значною мірою постійними протягом останніх 125 тисяч років. Іншими словами, в цьому регіоні спостерігався незначний вертикальний рух суші. Це відкриття має принципове значення для розуміння причин коливань рівня моря в минулому.

Надійні індикатори, вбудовані в морські тераси, чітко демонструють, що відносні рівні моря в голоцені були на 3,2 метра вищими за сучасні вздовж чилійського узбережжя приблизно від 7000 до 5500 років тому. Оскільки тектонічні процеси в цьому регіоні були мінімальними, дослідники дійшли висновку, що ці високі стояння стали наслідком водного навантаження або теплішого клімату.

Відсутність значного вертикального руху суші в регіоні дослідження дозволяє з високою точністю визначити, що підвищення рівня моря мало евстатичну природу, тобто було пов'язане з кліматичними процесами. Це означає, що в той період на планеті було менше води, замкненої у вигляді льоду на суші, а більше води знаходилося безпосередньо в океанських басейнах.

Інше нове дослідження звертає увагу на рівні моря вздовж узбережжя південно-східної Австралії. Згідно з отриманими даними, 6000 років тому рівень моря в цьому регіоні був на 1,76 метра вищим за сучасний. Згодом він поступово знижувався і 2000 років тому становив лише 0,59 метра вище сучасного рівня.

Австралія є ще одним регіоном, який не зазнав би значного впливу гляціоізостатичного відновлення. Це пов'язано з тим, що континент розташований далеко від областей, які були покриті великими льодовиковими щитами під час останнього льодовикового максимуму. Відповідно, дані з австралійського узбережжя знову підтверджують, що вищі рівні моря в середині голоцену були пов'язані з евстатичними, тобто кліматично зумовленими процесами.

Результати обох досліджень узгоджуються між собою та вказують на те, що в середині голоцену, приблизно 6000−7000 років тому, глобальний клімат був теплішим за сучасний. Це призвело до того, що менша кількість води була замкнена в льодовиках та льодовикових щитах, а більша частина знаходилася в рідкому стані в океанах.

Можливість чітко розділяти тектонічні та кліматичні сигнали в записах рівня моря має важливе значення для розуміння природних кліматичних коливань у минулому. Це дозволяє науковцям краще оцінювати, як клімат змінювався протягом тисячоліть без антропогенного впливу, і порівнювати ці природні зміни із сучасними тенденціями.

Дані про вищі рівні моря в середині голоцену також свідчать про те, що льодовикові щити та гірські льодовики в той період були меншими за сучасні. Це узгоджується з іншими палеокліматичними даними, які вказують на теплий період у середині голоцену, відомий як голоценовий кліматичний оптимум.

Дослідження підкреслює важливість вибору правильних регіонів для вивчення палеорівнів моря. Райони з мінімальним тектонічним впливом, такі як чилійське узбережжя в цьому дослідженні та південно-східна Австралія, надають найбільш надійну інформацію про евстатичні зміни рівня моря, пов'язані з кліматом.