Сенатори США вимагають розслідування щодо збору даних мозку нейротехнологіями

Нове покоління носійних пристроїв може непомітно «підслуховувати» ваш мозок і ділитися отриманою інформацією з іншими. Ринок заповнюють споживчі нейротехнологічні пристрої, які обіцяють покращити медитацію, викликати усвідомлені сновидіння чи навіть вдосконалити досвід користування застосунками для знайомств. Однак за елегантними обручами для голови та гаслами про допамін криється тривожна реальність: ці пристрої збирають величезні обсяги чутливих нейроданих, подекуди без чіткої згоди користувачів.

Цього місяця три сенатори США — Чак Шумер, Марія Кантвелл та Ед Маркі — надіслали гострого листа до Федеральної торгової комісії із закликом розслідувати, як нейротехнологічні компанії збирають, обробляють та продають дані мозку. Трійця прагне, щоб регулятори запровадили жорсткіші обмеження для цих компаній, які, за їхніми словами, працюють у небезпечній «сірій зоні» законодавства про приватність.

«Нейродані — це найприватніша, найособистіша та найпотужніша інформація, яку ми маємо, і жодній компанії не можна дозволяти збирати її без прозорості, беззаперечної згоди та суворих обмежень», — заявив Шумер виданню The Verge. «Проте компанії збирають її, маючи розпливчасті політики та нульову прозорість».

Не всі нейротехнології рівні перед законом. Медичні пристрої, як-от мозковий імплант Neuralink Ілона Маска, мають відповідати суворим правилам згідно із Законом про перенесення та відповідальність за медичне страхування (HIPAA). Натомість оздоровчі продукти, які не потребують рецепта чи клінічного нагляду, уникають цих правил.

Ці пристрої розроблені так, щоб бути такими ж доступними, як розумний годинник. Їх можна придбати онлайн, отримати доставкою додому та за лічені хвилини почати відстежувати активність свого мозку. Багато з них стверджують, що покращують зосередженість, зменшують стрес або оптимізують продуктивність. Але, на думку сенаторів, така легкість доступу досягається ціною відсутності належного нагляду.

«На відміну від інших особистих даних, нейродані — зібрані безпосередньо з людського мозку — можуть розкривати стан психічного здоров'я, емоційні стани та когнітивні патерни, навіть коли вони анонімізовані», — написали законодавці. «Ця інформація не лише глибоко особиста, але й стратегічно чутлива».

У листі згадується викривальний звіт Фундації нейроправ за 2024 рік, де проаналізовано 30 компаній, що виробляють інтерфейси мозок-комп'ютер (BCI) для прямого продажу споживачам. Результати: 29 з 30 компаній збирали дані користувачів практично без обмежень. Більшість пропонували мінімальні можливості для відкликання згоди, і менше половини дозволяли користувачам видаляти свої дані.

Стівен Даміанос, виконавчий директор Фундації нейроправ, порівнює збір даних мозку з обшуком вашого помешкання — але без чіткого розуміння того, що всередині. «Аналогія, яку я люблю наводити: якби хтось обшукував мою квартиру, я б знав, що там можна і не можна знайти… Але сканування мозку надто широке… Надзвичайно складно — якщо не неможливо — пояснити споживачеві чи пацієнту, що саме сьогодні і в майбутньому можна розшифрувати з їхніх нейроданих».

Він додає, що межа між медичними та оздоровчими нейротехнологіями тривожно розмита. Обруч для голови може не мати сертифікації для лікування депресії, але може стверджувати, що «допомагає з настроєм» або «оптимізує емоційний баланс» — формулювання, яке може ввести споживачів в оману, змушуючи їх припускати наявність медичного нагляду.

Наразі до цих пристроїв застосовується дуже мало регуляцій. Лише два штати США — Колорадо та Каліфорнія — ухвалили закони, що спеціально захищають нейродані. Законодавство Колорадо 2024 року розширило визначення «чутливих даних», включивши до нього нейронну та біологічну інформацію. Каліфорнія невдовзі наслідувала цей приклад, внісши поправки до свого Закону про захист приватності споживачів, щоб охопити дані мозку.

У своєму листі до Федеральної торгової комісії сенатори закликають: розслідувати, чи не порушують нейротехнологічні компанії закони про захист прав споживачів; вимагати звітності про те, як компанії використовують і поширюють нейродані; застосовувати закони про захист приватності дітей до інтерфейсів мозок-комп'ютер; започаткувати процес розробки правил для встановлення чітких стандартів використання, зберігання даних та отримання згоди.

Можливо, найбільш вражаючим є їхній заклик обмежити вторинне використання даних мозку — наприклад, для навчання систем штучного інтелекту або створення рекламних профілів на основі поведінки.

Лист сенаторів не пропонує повністю заборонити нейротехнології. Вони також не відкидають перспективність цієї галузі. Навпаки, занепокоєння ґрунтується на переконанні, що нейротехнології можуть змінити саме розуміння людської природи — на краще чи на гірше.

«Ми віримо в трансформаційний потенціал цих технологій… Ми хочемо правильно використати цей момент», — сказав Даміанос. «З цим пов'язані величезні ризики, але ми також віримо в можливість використання потенціалу для покращення життя людей».

Але наразі ці ризики виглядають значно більшими за наявні запобіжники. Коли все більше компаній прагнуть монетизувати наші думки, питання стає нагальним: хто має право слухати ваш мозок — і що їм дозволено робити з почутим?