Сім сестер: як мікроскопічні водорості створили білі скелі Сассексу

Сім сестер — це серія величних крейдяних скель на узбережжі Англійського каналу в Сассексі. Сьогодні це мальовничий пейзаж, але 85 мільйонів років тому Східний Сассекс був дном тропічного моря, засипаним нескінченною «заметіллю смерті». Цей морський «сніг» складався з багатих на кальцій скелетів мікроскопічних водоростей, які називаються кокколітофорами. Вони опускалися на дно протягом еонів, накопичувалися і врешті-решт перетворювалися на білу як сніг породу — крейду.

Скелі сягають висоти близько 150 метрів, утворюючи стіну з карбонату кальцію. Все це, включно з величезною кількістю вже зруйнованої породи, створили мікроскопічні організми. Приблизно 80−90 мільйонів років тому, у пізньокрейдяний період, ця частина світу була теплим мілким морем, наповненим життям. Найпоширенішою формою життя були кокколітофори — одноклітинний фітопланктон, що вкривав себе крихітними вапняковими пластинками.

Коли ці створіння гинули, вони опускалися на дно океану, накопичуючись шар за шаром, століття за століттям. Для накопичення лише одного метра крейдяної маси знадобилося приблизно 10 тисяч років. Коли ви дивитеся на 150-метрову скелю, ви бачите мільйони років такого «снігопаду».

Крізь білу крейду проходять чорні горизонтальні лінії — це кремінь. Він утворився із силіцію губок та інших організмів, що жили поруч з планктоном. Стародавні люди використовували кремінь для виготовлення стріл, сокир та розпалювання вогню.

На відміну від Білих скель Дувра, Сім сестер руйнуються природним шляхом. Протягом тисячоліть ерозія становила 2−6 сантиметрів на рік, але дослідження Імперського коледжу Лондона показують, що за останні 200 років цей показник зріс удесятеро. Зараз щороку зникає від 22 до 60 сантиметрів скелі. Підвищення рівня моря та посилення штормів через зміну клімату прискорюють руйнування цих природних пам'яток.