Підтверджено існування змішаних людини і неандертальця

У центральній Португалії, в скельному укритті Лагар Вельо, ще 27 років тому археологи виявили майже повний скелет дитини, який з того часу не перестає дивувати науковців. Ця знахідка, датована приблизно 27 700–28 600 роками тому, стала важливим свідченням того, що наші предки — сучасні люди — схрещувалися з неандертальцями, створюючи гібридні популяції. Скелет, пофарбований у червоний колір, ймовірно, був загорнутий у розмальовану шкіру тварини перед похованням, що вказує на складні ритуали того часу. Нині, завдяки новим технологіям, дослідники з’ясували точніший вік останків і пролили світло на історію цієї загадкової дитини.

Коли скелет вперше виявили, науковці звернули увагу на незвичайні риси: пропорції тіла та форма щелепи нагадували неандертальців, тоді як загальна будова свідчила про належність до Homo sapiens. Така комбінація викликала жваві дискусії в науковому світі. На той час ідея про змішання людини та неандертальця вважалася революційною і навіть суперечливою. Проте подальші досягнення в генетиці довели, що подібні популяції дійсно існували, а сучасні люди досі несуть у своєму геномі від 1% до 2% ДНК неандертальців. Знахідка з Лагар Вельо стала одним із перших фізичних доказів цього процесу, і тепер її вік остаточно підтверджено.

Датувати кістки традиційним методом радіовуглецевого аналізу виявилося неможливим. Маленькі корені рослин проросли крізь скелет, а забруднення — як від рослин, так і від інших джерел — унеможливило точне вимірювання. Тож спочатку дослідники звернулися до альтернативних підходів: вони датували вугілля та кістки тварин, знайдені поруч із скелетом, що дало приблизний діапазон від 27 700 до 29 700 років тому. Але наука не стоїть на місці. У новому дослідженні, опублікованому в журналі Science Advances, вчені застосували вдосконалені методи, щоб отримати точніші дані. Вони проаналізували частину білка, який переважно міститься в людських кістках, використавши для цього роздроблену кістку руки. Результати показали, що вік скелета становить від 27 700 до 28 600 років тому, що підтверджує попередні оцінки, але робить їх більш конкретними.

Бетан Лінскотт, одна з авторок дослідження, яка нині працює в Університеті Маямі, зазначила, що процес датування став для неї чимось більшим, ніж просто науковим завданням. У листі електронною поштою вона написала: «Успішне датування цієї дитини — це ніби повернення їй маленької частинки її історії, і це величезна привілея». Лінскотт додала, що знахідка — це не просто скелет, а могила маленької людини, яка прожила лише близько чотирьох років. Під час роботи над кістками вона не могла не задуматися: хто любив цю дитину, що викликало в неї сміх, яким був світ, у якому вона жила? Ці питання надають дослідженню глибшого людського виміру, нагадуючи, що археологія — це не лише про кістки, а й про історії людей, які колись жили.

Нові методи датування, застосовані в цьому дослідженні, є прикладом того, як наука вдосконалюється з часом. Пол Петтітт, археолог з Даремського університету в Англії, який не брав участі в дослідженні, підкреслив у коментарі, що такі технології дозволяють ученым дедалі краще розкривати таємниці минулого. За його словами, подібні роботи демонструють прогрес у методах аналізу, які стають дедалі точнішими та відкривають нові сторінки в історії людства.

Для Жуана Зільяу, одного з авторів дослідження з Лісабонського університету, вивчення походження людини має не лише наукове, а й емоційне значення. «Це важливо з тієї ж причини, чому ми зберігаємо портрети наших батьків і дідусів», — сказав він. За його словами, це спосіб пам’ятати про тих, хто був до нас, і зрозуміти, звідки ми самі походимо. Знахідка з Лагар Вельо стала ще одним нагадуванням про те, що історія людства — це складний пазл, у якому неандертальці відіграли важливу роль.

Ця маленька дитина, похована десятки тисяч років тому в португальському укритті, стала символом зв’язку між двома видами, які колись співіснували. Її останки не лише підтверджують генетичні дані, а й повертають нас до часу, коли світ був іншим, але водночас дивовижно схожим на наш. Завдяки сучасним технологіям ми можемо не лише визначити, коли вона жила, а й уявити, яким могло бути її коротке життя в епоху, коли людство тільки починало свій шлях до сучасності.