Стать не була головним фактором нападів на єгипетську фараонку

Нове дослідження канадського вченого кидає виклик усталеним поглядам на долю однієї з найуспішніших правительок стародавнього Єгипту. Цариця Хатшепсут, яка правила приблизно 3500 років тому і випередила Клеопатру на півтори тисячі років, довгий час вважалася жертвою систематичного знищення її спадщини через упередження щодо жіночого правління.

Джун Вонг з Університету Торонто у своєму дослідженні, опублікованому в журналі Antiquity, стверджує, що надмірна увага приділялася статі цариці при поясненні причин посмертних нападів на її пам'ятники. «Це досить романтичне питання: чому на цю фараонку напали після її смерті?» — розповідає Вонг, пояснюючи свій інтерес до монарха, який керував стародавнім Єгиптом у період надзвичайного процвітання.

Попередні дослідники вважали, що пасинок Хатшепсут Тутмос III розпочав посмертну кампанію осквернення проти неї з помсти та ненависті, зокрема тому, що хотів знищити будь-яке уявлення про те, що жінка може успішно правити. «Спосіб, у який розуміли правління Хатшепсут, завжди був забарвлений її статтю», — каже Вонг, посилаючись на переконання, що Тутмос III міг розглядати її як «свого роду злу мачуху».

Хатшепсут прийшла до влади після смерті свого чоловіка Тутмоса II. Спочатку вона служила регентом при своєму пасинку, майбутньому царі, але успішно консолідувала владу у власних руках, утвердившись як жінка-фараон. Експерти стверджують, що вона розширила торговельні шляхи та замовила надзвичайні споруди, включаючи неперевершений поховальний комплекс у Долині царів на західному березі Нілу.

Дослідження Вонга, яке базується на інших недавніх наукових працях, стверджує, що мотивації Тутмоса III були набагато більш нюансованими, що ставить під сумнів теорію про реакцію проти жінки при владі. Вчений переоцінив широкий спектр матеріалів з пошкоджених статуй, виявлених під час розкопок з 1922 по 1928 роки.

Вонг підтверджує, що Тутмос III дійсно працював над знищенням доказів досягнень Хатшепсут, але його зусилля були «можливо, керовані ритуальною необхідністю, а не відвертою антипатією». Тутмос III міг намагатися нейтралізувати владу свого попередника практичним і поширеним способом, а не з злоби.

Дослідник також виявив, що деякі статуї, які зображували Хатшепсут, ймовірно, були пошкоджені тому, що пізніші покоління хотіли використати їх повторно як будівельні матеріали. «Протягом тривалого часу припускалося, що скульптури Хатшепсут зазнали мстивого нападу», — каже Вонг, стверджуючи, що свіжий погляд на архіви свідчить про те, що «це не так».

Переосмислення спадщини Хатшепсут має важливе значення для розуміння гендерної динаміки у стародавньому світі. Традиційні інтерпретації часто зосереджувалися на її статі як основному факторі конфлікту з наступниками, але нові дані свідчать про більш складну картину політичних та релігійних мотивацій.

Вонг наголошує, що його дослідження не применшує значення Хатшепсут як видатної жінки-правительки, а радше пропонує більш нюансоване розуміння того, як стародавні єгипетські династії поводилися з спадщиною попередників. Практика знищення або зміни пам'ятників попередніх правителів була поширеною у стародавньому Єгипті і не обов'язково мала гендерну мотивацію.

Це дослідження є частиною ширшої тенденції в археології та історії до перегляду усталених наративів через призму нових методологій та підходів. Воно демонструє важливість критичного аналізу історичних джерел та уникнення спрощених пояснень складних історичних явищ.

Результати роботи Вонга також підкреслюють необхідність подальших досліджень жіночого правління у стародавньому світі, але з урахуванням ширшого контексту політичних, релігійних та культурних факторів, що впливали на династичні відносини. Це дослідження відкриває нові перспективи для розуміння однієї з найзагадковіших фігур стародавнього Єгипту та її місця в історії цивілізації.