Стратегія цитаделей: Збереження лосося дає глобальні переваги

На тлі глобальних зусиль зі збереження біорізноманіття та протидії кліматичним змінам, нове дослідження, опубліковане у фаховому виданні Fisheries, пропонує потужний інструмент — фокусування на збереженні тихоокеанського лосося через так звану «стратегію цитаделей». Цей підхід, розроблений та впроваджуваний організацією Wild Salmon Center (WSC), демонструє, як проактивний захист найкращих у світі лососевих екосистем може принести відчутні результати у глобальному масштабі, виходячи далеко за межі лише збереження популяцій риб.

Стратегія цитаделей (stronghold strategy) передбачає випереджувальне збереження найцінніших ареалів дикого лосося, сталеголової форелі та інших представників родини лососевих, що залишилися у світі. Йдеться про обрану групу зі 119 унікальних річкових басейнів у Північній частині Тихого океану. За словами Гвідо Рара, президента та генерального директора WSC і провідного автора дослідження, лососеві риби були обрані центральним елементом стратегії не випадково. Вони є не лише культовими видами, але й глобально визнаними ключовими видами (keystone species), стан популяцій яких відображає здоров'я всієї екосистеми. Протягом останніх 25 років WSC успішно застосовує цю стратегію в річках Північного Тихого океану, і її позитивний вплив поширюється значно далі за межі безпосередніх місць проживання лосося.

«Коли ви захищаєте лосося, ви захищаєте всі переваги, які надають здорові водозбірні басейни», — наголошує Рар. «Наукові дані чітко показують, що лососеві річки можуть гарантувати продовольчу безпеку, зберігати високий рівень біорізноманіття та забезпечувати стійкість до зміни клімату. Тому ми розробили стратегію, зосереджену на цитаделях — одних із найкращих лососевих річкових систем у світі».

Ці «цитаделі» вирізняються відносно високими показниками чисельності, продуктивності та генетичного різноманіття дикого лосося, а також високою якістю середовища існування, здатною підтримувати стабільні популяції протягом десятиліть. До таких цитаделей належать величезні та екологічно важливі території, як-от Брістольська затока на Алясці, а також басейни річок Скіна та Дін у Британській Колумбії (Канада).

Автори дослідження підкреслюють, що стратегія цитаделей може відіграти ключову роль у досягненні глобальних цілей збереження природи, зокрема ініціативи «30 до 30» (30×30), яка має на меті взяти під охорону 30% суші та водних ресурсів планети до 2030 року. Будучи одними з останніх великих, відносно незайманих ландшафтів на Землі, лососеві цитаделі виконують надзвичайно важливу кліматичну функцію: вони накопичують та утримують близько 6,1 мільярда тонн парникових газів у своїх лісах, торфовищах та ґрунтах. Ця кількість приблизно еквівалентна загальним викидам Сполучених Штатів за 3,5 роки.

«Цитаделі вже зараз працюють на нашу користь, надаючи цінні екосистемні послуги», — зазначає співавтор дослідження та науковий директор WSC доктор Метью Слоут. «Ми можемо примножити ці переваги, посилюючи нашу опіку над цими територіями, але час грає проти нас. Вікно можливостей для захисту цих систем від загроз, які руйнують багато інших лососевих річок, швидко закривається».

Важливо зазначити, що стратегія цитаделей не покликана замінити інші підходи, спрямовані на відновлення популяцій лосося, що перебувають під загрозою зникнення в екосистемах, які вже зазнали значної деградації через забудову, шкідливий видобуток ресурсів та інші антропогенні впливи. Вона, радше, доповнює ці зусилля, пропонуючи унікальний проактивний підхід — збереження найкращого з того, що ще залишилося, перш ніж воно буде втрачено.

За десятиліття з моменту розробки стратегії, WSC та широка мережа партнерів — від місцевих громад та корінних народів до урядових агенцій та інших природоохоронних організацій — змогли взяти під охорону 35,7 мільйона акрів (понад 14 мільйонів гектарів) середовищ існування та пріоритезувати збереження біорізноманіття диких риб у 89 річках Північного Тихого океану.

Дослідження наводить кілька конкретних прикладів успішного впровадження стратегії цитаделей. Наприклад, в штаті Орегон (США) Національне управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA Fisheries) відзначило зростання різноманітності популяцій лосося кижуча (Oncorhynchus kisutch) після стратегічного розширення прибережних «зон дикої риби». Інший приклад стосується Росії: у 2006 році басейн річки Кол на Камчатці, завдяки зусиллям WSC та коаліції російських партнерів, став першим об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, визнаним спеціально для збереження лосося. Захист усього басейну річки Кол став постійним у 2015 році, і цей прецедент надихнув створення ще дев'яти великих природоохоронних територій для дикого лосося на Далекому Сході Росії.

«Стратегія цитаделей вже зараз підтримує місцеве рибальство, уповільнює темпи втрати біорізноманіття та допомагає пом'якшувати наслідки зміни клімату», — стверджує доктор Слоут. «Довгостроковий захист цитаделей є однією з найрозумніших та найефективніших інвестицій, які ми можемо зробити для здоров'я та добробуту майбутніх поколінь».

Ключовим аспектом стратегії є забезпечення довготривалої стійкості захисту цих унікальних екосистем. За словами доктора Слоута, успіх для кожної цитаделі залежить від досягнення трьох основних компонентів («трьох стовпів») довговічності:

Багаторівневий захист та відновлення середовищ існування: Кожна цитадель потребує надійної системи природоохоронних заходів та політик (наприклад, створення заповідних зон, стале землекористування, відновлення деградованих ділянок), які б могли захистити землю та воду від негативних впливів навіть в умовах політичних змін та економічного тиску.
Управління рибальством з акцентом на біорізноманіття диких риб: Необхідно керувати рибальством таким чином, щоб зберегти багате генетичне та життєве різноманіття популяцій лосося. За словами доктора Слоута, саме це різноманіття є «суперсилою» лосося, яка дозволила йому пережити льодовикові періоди, повені та драматичні зміни клімату в минулому.
Культура місцевого опікунства (stewardship): Довготривала присутність місцевих захисників землі та води — громад, корінних народів, рибалок, природоохоронців — формує те, що Рар називає людською «імунною реакцією». Це спільнота людей, готових активно захищати свою цитадель від будь-яких загроз.

«Стратегія цитаделей — це більше, ніж просто забезпечення майбутнього, яке ми зможемо розділити з цими дивовижними дикими рибами», — підсумовує Гвідо Рар. «Це про спадщину диких річок та диких місць, яку ми отримали, і яку ми зобов'язані передати нашим дітям та онукам». Збереження цих унікальних екосистем є не лише екологічним імперативом, а й розумною інвестицією у стале та стійке майбутнє для всіх.