Таємничий 100-річний сонячний цикл повертається: що чекає на Землю

Науковці з дослідницького інституту JILA при Boulder University зробили несподіване відкриття, яке може кардинально змінити наше розуміння сонячної активності. Дослідження, опубліковане у журналі Space Weather, вказує на можливе повернення так званого Centennial Gleissberg Cycle (CGC) — унікального 80−100-річного циклу, який впливає на інтенсивність сонячної активності.

Традиційно вчені спостерігають за 11-річним циклом сонячної активності, який характеризується періодичними змінами магнітного поля Сонця. Проте існують й інші, менш вивчені цикли, серед яких CGC привертає особливу увагу дослідників. Калвін Адамс, провідний автор дослідження, стверджує, що зараз ми перебуваємо на межі переходу від мінімуму до максимуму цього рідкісного циклу.

Для аналізу науковці використали унікальні дані, зібрані супутниками Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA). Особливістю дослідження стало вивчення потоку протонів у внутрішньому радіаційному поясі Землі, зокрема в районі так званої Південноатлантичної аномалії — ділянки з найслабкішим магнітним полем планети.

Результати виявилися вражаючими. Протонний потік, який зростав протягом останніх двох десятиліть, почав різко знижуватися, що може свідчити про наближення нової фази сонячної активності. За прогнозами дослідників, найближчі десятиліття можуть характеризуватися значно інтенсивнішими сонячними спалахами, ніж ми спостерігали раніше.

Scott McIntosh, незалежний експерт у галузі геліофізики, зазначає, що це може бути пов'язано з тонкими коливаннями магнітних полів у різних hemisферах Сонця. Попередні сонячні цикли демонстрували значні варіації активності, включаючи період Маундера — майже повної відсутності сонячних плям між 1645 та 1715 роками.

Потенційні наслідки такої підвищеної сонячної активності досить серйозні. По-перше, це може становити значну загрозу для супутників та космічних апаратів. Збільшення сонячної радіації призводить до розширення верхніх шарів атмосфери Землі, що може змусити супутники передчасно виходити з орбіти. Особливо вразливими є приватні супутникові мегаконстеляції, які часто не враховують довгострокові кліматичні варіації.

По-друге, підвищена сонячна активність створює додаткові ризики для космонавтів. З огляду на плановані місії на Місяць та Марс, а також зростаючу комерційну космічну діяльність, питання радіаційного захисту стає дедалі актуальнішим.

Утім, не всі науковці повністю підтримують висновки дослідження. McIntosh наголошує, що для остаточних висновків потрібно зібрати ще кілька років даних. Основна проблема полягає в обмеженості baseline-даних — супутники можуть точно реєструвати протонний потік лише останні 30−40 років.

Якщо прогнози підтвердяться, то до 2070 року сонячна активність може досягти небачених раніше показників — приблизно вдвічі вищих за поточний максимум. Це означає, що людству варто готуватися до серйозних викликів у сфері космічної безпеки та технологічної стійкості.

Дослідження Адамса та його колег відкриває нову сторінку в розумінні сонячної динаміки. Воно демонструє, наскільки складними та непередбачуваними можуть бути природні цикли, які впливають на життя нашої планети. Подальші спостереження та дослідження допоможуть точніше змоделювати майбутню сонячну активність та її потенційний вплив на земні системи.