Туринська плащаниця створена з барельєфа — нове дослідження

Бразильський тривимірний дизайнер Сісеро Мораеш провів комп'ютерне моделювання, яке підтверджує гіпотезу про те, що Туринська плащаниця є середньовічною підробкою. Використовуючи цифрові технології, дослідник показав, що зображення на тканині більше відповідає відбитку від барельєфної скульптури, ніж від справжнього людського тіла.

Мораеш, відомий своїми роботами з відтворення облич, опублікував результати дослідження у журналі Archaeometry та у відкритому звіті. Він створив два цифрових сценарії для порівняння. В одному випадку тканина накривала повноцінну тривимірну модель людини, створену за допомогою безкоштовних програм MakeHuman та Blender. У другому сценарії він змоделював барельєфну версію тієї ж фігури зі стисненою глибиною на твердій основі.

«Зображення на Туринській плащаниці більше відповідає матриці низького рельєфу», — заявив Мораеш виданню Live Science. Результати моделювання виявилися однозначними. Тканина, накинута на повноцінну тривимірну модель, створювала спотворене, роздуте зображення, схоже на знамениту золоту «Маску Агамемнона», де риси неприродно розтягуються при переведенні у двовимірний формат. Натомість барельєфна версія зберігала структуру обличчя, пропорції кінцівок та деталі тіла.

При порівнянні з висококонтрастними фотографіями справжньої плащаниці відбитки тканини з барельєфної моделі Мораеша виявилися вражаюче схожими. Дослідник зазначив, що його вразили «жорсткі та прямі форми тіла, дещо несумісні з анатомією дорослої людини». Вони більше нагадували роботу художника, ніж справжній труп.

Туринська плащаниця розміром 4,4 на 1,1 метра містить ледь помітні відбитки передньої та задньої частин чоловічого тіла з видимими ранами. Вперше її задокументували близько 1354−1355 років у Франції. З тих пір вона стала об'єктом релігійного поклоніння, наукових дебатів та звинувачень у підробці.

Радіовуглецеве датування кінця 1980-х років, проведене у трьох лабораторіях і опубліковане у Nature, встановило походження плащаниці між 1260 та 1390 роками нашої ери. Хоча деякі дослідники оспорюють ці результати, цей часовий проміжок збігається з європейським середньовіччям — періодом, коли барельєфні зображення святих та мучеників були поширеними, часто прикрашаючи гробниці та собори.

Мораеш бачить спадкоємність між плащаницею та таким поховальним мистецтвом. «Європейське поховальне мистецтво середньовічного періоду демонструє елементи, дуже сумісні з тими, що присутні на Туринській плащаниці», — написав він у препринті. Зокрема, поза зі складеними на паху руками типова для середньовічних релігійних зображень, а не для тіла, залишеного під дією гравітації після смерті.

Дослідник не стверджує, що знає, як саме було створено зображення — чи використовувалися пігменти, тепло або хімічні речовини — але стверджує, що воно має ознаки контакту зі скульптурним об'єктом. «Барельєфна скульптура не спричинила б деформації зображення. Воно виглядало б більше як фотокопія», — пояснив Мораеш.

Андреа Ніколотті з Туринського університету зазначив у журналі Skeptic: «Принаймні протягом чотирьох століть ми знаємо, що зображення тіла на плащаниці можна порівняти з ортогональною проекцією на площину. Мораеш, безперечно, створив красиві зображення за допомогою програмного забезпечення, але він точно не розкрив нічого, чого ми не знали раніше».

Проте внесок Мораеша полягає у чіткості доказів. На відміну від попередніх симуляцій, які часто не включали повних порівнянь або базувалися на спекулятивній фізиці, його дослідження показує точно, як могло утворитися зображення, використовуючи доступні інструменти та відтворювані кроки.

Католицька церква ставиться до питання обережно. Після результатів радіовуглецевого аналізу 1989 року кардинал Анастасіо Баллестреро заявив: «Я не бачу причин для церкви ставити ці результати під сумнів», підкресливши, що церква ніколи офіційно не проголошувала плащаницю автентичною поховальною тканиною Христа.

Мораеш розглядає плащаницю як візуальну проповідь, призначену викликати благоговіння, а не як судово-медичний доказ існування Ісуса Христа. Його дослідження підкреслює потенціал цифрових технологій для вирішення історичних загадок.