Україна потребує закону про репродуктивні технології

В Україні допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) стрімко розвиваються, забезпечуючи країні четверте місце в Європі за кількістю програм на рік, однак правове поле для їхнього застосування залишається недосконалим. Такі дані оприлюднені в огляді літератури «Правове регулювання застосування репродуктивних технологій в Україні», підготовленому групою вчених із Київського столичного університету імені Бориса Грінченка, Батумського державного університету імені Шота Руставелі (Грузія) та Міжнародного науково-технічного університету імені академіка Юрія Бугая. Автори роботи — Лілія Орел, Валентин Савченко, Омар Партенадзе, Роман Чернега та Ольга Байталюк — проаналізували сучасний стан нормативної бази та міжнародний досвід у цій сфері.

Дослідження проводилося на основі аналізу міжнародних документів, нормативно-правових актів України, а також порівняльного вивчення законодавства інших країн. За даними Міністерства охорони здоров’я України, у 2020 році в державі розпочали 32 664 лікувальні цикли ДРТ, що в 26,6 раза більше, ніж у 1999 році. При цьому 35% таких циклів завершилися клінічною вагітністю, а загалом із 1999 року завдяки ДРТ народилося 93 922 дитини. Ці цифри свідчать про значний прогрес у репродуктивній медицині, яка не лише впливає на народжуваність, а й змінює демографічні та соціально-економічні показники країни.

Попри такі досягнення, вчені наголошують: в Україні відсутній спеціальний закон, який би комплексно регулював відносини, пов’язані з ДРТ. Нині ці питання частково регламентуються Конституцією, Цивільним і Сімейним кодексами, а також Законом «Основи законодавства України про охорону здоров’я». Проте ці норми не охоплюють усіх аспектів, зокрема етичних і юридичних проблем, що виникають під час використання сурогатного материнства, донорства репродуктивних клітин чи постмортальної репродукції. Наприклад, у нормативних актах бракує чітких визначень таких понять, як «сурогатна матір», «репродуктивні клітини» чи «імплантація ембріона», що ускладнює правозастосування.

Хто регулює ці процеси в Україні? На практиці ключову роль відіграють репродуктологи — лікарі, які першими стикаються з юридичними запитами пацієнтів. Дослідники зазначають, що спеціалісти мають володіти базовими знаннями про правові аспекти ДРТ, щоб правильно інформувати людей і допомагати їм обирати медичні заклади. Однак повноцінне правове супроводження залишається поза їхньою компетенцією, що підкреслює потребу в системному підході на державному рівні.

Чому це важливо? Розвиток репродуктивних технологій породжує нові виклики: від захисту прав дитини, народженої за допомогою ДРТ, до конфіденційності даних і доступу до інформації про ці методи. Без чіткого законодавства зростає ризик правових конфліктів і порушення інтересів усіх сторін — батьків, донорів, сурогатних матерів і самої дитини. Вчені посилаються на міжнародний досвід, де репродуктивне здоров’я визнано частиною загального добробуту, закріпленого в таких документах, як Статут ВООЗ, Загальна декларація прав людини та Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод.

Як працює регулювання за кордоном? У країнах Європи, наприклад, детальні закони про ДРТ передбачають чіткі правила для сурогатного материнства і донорства, а також гарантують пріоритет інтересів дитини. В Україні ж міжнародні акти, такі як Програма дій Міжнародної конференції з питань народонаселення та розвитку (Каїр, 1994), мають рекомендаційний характер і не завжди враховуються в національному законодавстві. Водночас Всесвітня медична асоціація ще у 1987 році визнала сурогатне материнство та запліднення in vitro законними методами лікування безпліддя, що підкреслює глобальну тенденцію до їх легалізації.

Що пропонують дослідники? На думку авторів, ухвалення окремого закону про ДРТ могло б гарантувати визнання репродуктивних прав, підвищити рівень правового захисту громадян, сприяти статевому вихованню та подоланню демографічної кризи. Деякі юристи, як-от Яна Триньова, пропонують адаптувати чинний Порядок застосування ДРТ, доповнивши його нормами про суб’єктів, постмортальну репродукцію та договори сурогатного материнства, які можна включити до Цивільного кодексу.

Коли це може статися? Наразі в парламенті України зареєстровано кілька законопроєктів щодо репродуктивних технологій, але їхнє ухвалення затягується. Дослідження підкреслює, що затримка в цій сфері стримує розвиток репродуктивної медицини та створює невизначеність для тисяч українців, які щороку звертаються до ДРТ. Процес ускладнює й брак єдиної позиції щодо етичних меж таких технологій, що потребує подальшої дискусії в суспільстві та серед законодавців.