Українські геологи розкрили таємниці денудації Карпат

Вчені з Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України провели фундаментальне дослідження процесів денудації в Українських Карпатах, які тривали мільйони років. Дослідження розкриває складні геологічні процеси руйнування та трансформації гірських порід на різних етапах геологічної історії регіону.

Науковці виділили декілька ключових етапів денудації. Перший етап пов'язаний з так званим передполяницьким розмивом, який відбувся після інверсії флішового басейну седиментації при переході до формування моласових відкладів. У Бориславсько-Покутському покриві цей процес тривав близько 800 тисяч років.

Дослідження показало, що денудаційні процеси мали визначальний вплив на формування геологічної структури Карпат. Вони відбувалися на різних стадіях геологічної еволюції регіону — під час насувних процесів, після їх завершення і продовжуються донині. За мільйони років осадові відклади зазнали руйнування на глибину декількох кілометрів.

Особливо цікавими є спостереження вчених щодо так званих «других кременів» у розрізі менілітової світи Покутсько-Буковинських Карпат. Науковці детально проаналізували стратиграфічну послідовність геологічних шарів, довівши складність і багатогранність процесів формування гірських порід.

Важливим аспектом дослідження стало вивчення впливу різних геологічних подій на денудаційні процеси. Зокрема, встановлено, що верхньобаденська трансгресія частково призупиняла руйнування гірських порід, створюючи тимчасові «захисні бар'єри».

Наступний етап денудації відбувався безпосередньо під час насувних процесів та після їх завершення у Зовнішніх Карпатах. Сформовані таким чином верхні покривні одиниці зберігали нижні шари від подальшого руйнування.

Особливо показовим прикладом є ерозійний останець біля селища Перегинське на Івано-Франківщині, який зберіг геологічні нашарування верхньобаден-нижньосарматського віку. Цей феномен став важливим свідченням складних геологічних процесів у регіоні.

Науковці пов'язують етапи денудації з фазами складчастості — зокрема, савською (на межі олігоцену та міоцену) та післяранньосарматською. Ці процеси мали циклічний характер, то прискорюючись, то уповільнюючись залежно від тектонічних рухів.

У пліоцен-плейстоценовий період домінували вертикальні рухи, що також впливало на інтенсивність денудаційних процесів. На деяких ділянках руйнування гірських порід то прискорювалося, то уповільнювалося.

Дослідження проведене колективом науковців під керівництвом В.Є. Шлапінського, М.І. Павлюка, О.З. Савчака, Я. Лазарука та М.М. Тернавського розширює наукове розуміння геологічної еволюції Українських Карпат та демонструє високий рівень вітчизняної геологічної науки.