Українські науковці розкрили еволюцію теорій переговорного процесу в міжнародних відносинах

Сучасна наука розглядає переговорний процес як складну багатовимірну систему взаємодії між державами, що еволюціонує разом зі змінами у світовій політичній системі. Дослідження, проведене науковцями Запорізького національного університету, представляє унікальний погляд на трансформацію теоретичних підходів до розуміння переговорів протягом останніх десятиліть.

Традиційно у науці виділяють три основні парадигми, що пояснюють природу переговорного процесу: реалізм, лібералізм та конструктивізм. Кожна з цих теорій пропонує власне бачення механізмів міжнародної взаємодії та принципів досягнення порозуміння між державами.

Реалістична парадигма розглядає переговори як стратегічний інструмент боротьби за владу та national interests. Видатні дослідники Ганс Моргентау та Раймонд Арон стверджували, що переговори — це насамперед продовження політики балансування сил. У цій моделі держави розглядаються як раціональні актори, які прагнуть максимізувати власні переваги, використовуючи дипломатичні інструменти.

Ліберальна теорія, навпаки, робить акцент на співробітництві та взаємозалежності. Роберт Кохейн та Джозеф Най розвинули концепцію «складної взаємозалежності», яка передбачає, що держави можуть досягати порозуміння через економічні, соціальні та інституційні канали комунікації. Ліберали вважають, що міжнародні організації та спільні норми здатні створювати середовище для конструктивного діалогу.

Конструктивістський підхід пропонує найбільш гнучку модель переговорів. Emanuel Adler та інші дослідники цієї школи стверджують, що переговори — це простір формування спільних ідентичностей та трансформації уявлень учасників один про одного. Важливими стають не лише матеріальні інтереси, а й культурний контекст, shared beliefs та еволюція взаємного сприйняття.

Українські дослідники підкреслюють, що сучасні переговори дедалі більше набувають міждисциплінарного характеру. Теорія ігор, психологія, соціологія та економіка дедалі активніше впливають на розуміння механізмів дипломатичної взаємодії. Зокрема, математичні моделі Джона фон Неймана та Оскара Моргенштерна дозволили формалізувати стратегічну поведінку учасників переговорів.

Важливим внеском у теорію переговорів стала концепція «принципових переговорів», розроблена Роджером Фішером та Вільямом Юрі. Вони запропонували фокусуватися на інтересах сторін, а не на жорстких позиціях, що відкрило шлях до більш гнучких та конструктивних моделей комунікації.

Сучасні виклики глобального світу — від кліматичних змін до міжнародних конфліктів — вимагають дедалі складніших переговорних стратегій. Науковці наголошують на необхідності поєднання теоретичних напрацювань з практичними підходами, що враховують культурні, психологічні та технологічні особливості комунікації.

Дослідження запорізьких вчених демонструє, що переговорний процес — це не просто інструмент досягнення короткострокових цілей, а складна еволюційна система трансформації міжнародних відносин. Від жорстких силових моделей до гнучких комунікативних стратегій — такий шлях пройшла теорія переговорів протягом останніх десятиліть.