В Україні дослідили народні назви монет XIX століття

У новому дослідженні вчені розкрили, як жителі Правобережної України у XIX столітті називали обігові монети та грошові одиниці, що перебували в обігу під час панування Російської імперії. Ця робота стала першим комплексним аналізом такого роду в українській історіографії, показавши, як повсякденна мова відображала менталітет людей і їхнє ставлення до грошей у той період.

Дослідження базується на етнографічних матеріалах, творах українських письменників XIX століття та архівних даних, що дозволило відтворити живу картину побутового використання монет.

На початку XIX століття, після приєднання Правобережної України до Російської імперії, місцевий грошовий обіг зазнав значних змін. Традиційні європейські валюти поступилися російським рублям і їхнім фракціям — срібним, мідним монетам та паперовим асигнаціям. Проте населення, особливо селяни, які становили більшість жителів регіону, неохоче сприймало офіційні назви. Замість «рубля» частіше вживали «карбованець», що, за однією з версій, походить від давнього способу карбування розрахунків на дерев’яних паличках. Цей термін зберігався в народі навіть попри імперську політику асиміляції, демонструючи стійкість місцевих традицій.

Менші номінали також отримали свої унікальні назви. Монету в 50 копійок називали «півкарбованцем», «полтиником» чи «полтиною», а подекуди — «копою». Чверть рубля, тобто 25 копійок, іменували «четвертаком». Двадцять копійок стали «двогривеником», а 15 копійок — «злотим», що, ймовірно, відсилало до польських впливів у регіоні. Десять копійок називали «гривеником» або «гривнею», п’ять копійок — «п’ятаком», а найдрібнішу монету в пів копійки — «шагом». Ці терміни використовувалися не лише для позначення номіналів, а і як рахункові одиниці в повсякденних операціях.

Особливу увагу дослідники приділили терміну «шаг», який зберігався в українській мові навіть до початку XXI століття, зокрема на Київщині. У XIX столітті «шаг» згадується в творах Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Нечуя-Левицького та інших письменників, які фіксували народну мову. Наприклад, у поемі «Енеїда» Котляревський писав про «шагів три дванадцять», а Шевченко в «Катерині» описував, як героїня «бере шага, аж труситься». Ця назва дрібної монети стала символом не лише економічної, а й культурної ідентичності, адже її вживання відмежовувало українців від російської «копійки».

Дослідження показало, що народні назви монет виникли не випадково. Вони відображали соціальну неоднорідність населення, де селяни, дрібні торговці та ремісники мали різні фінансові можливості й відповідно різне ставлення до грошей. У той час як золоті монети майже не використовувалися в повсякденному житті, срібні та мідні номінали стали основою обігу. Народні терміни також свідчать про опір асиміляції: попри офіційну назву «рубль», «карбованець» залишався популярним у розмовах, листах і навіть художніх творах, таких як повісті Шевченка чи оповідання Михайла Драгоманова.

Етнографічні джерела, зокрема приказки, додали глибини аналізу. Вирази на кшталт «зароблена копійка краща за крадений карбованець» чи «хто шага не береже, той не варт і копійки» показують, як гроші впліталися в моральні уявлення людей. Водночас згадки про «шаг» у фольклорі та літературі підкреслюють його роль як найдоступнішої монети для бідніших верств. Дослідники зазначають, що відродження цього терміну в сучасній Україні, як запропонував Національний банк, може стати кроком до повернення історичної автентичності.

Методологічно робота спирається на антропологічний підхід, який дозволив розглядати гроші не лише як економічний інструмент, але й як частину культури та світогляду. Поєднання історичних, нумізматичних і літературних методів дало змогу простежити, як монети впливали на життя людей — від торгівлі до побутових дрібниць. Автори наголошують, що такі студії відкривають нові перспективи для розуміння повсякденності XIX століття, адже гроші, за словами французького історика Фернана Броделя, є «чудовим індикатором» суспільних процесів.

Дослідження провели Світлана Орлик та Вікторія Павленко з Центральноукраїнського національного технічного університету в Кропивницькому. Їхня праця не лише заповнює прогалину в українській історичній науці, а й підкреслює важливість збереження культурної спадщини через мову та традиції.