Вчені: прямобивневий слон міг би жити в сучасній Європі

Група науковців дійшла висновку, що навіть за сучасних кліматичних умов давно вимерлий прямобивневий слон (Palaeoloxodon antiquus) міг би існувати на території Європи. Дослідники поєднали дані викопних решток із реконструкціями минулих кліматичних умов, щоб дійти цього висновку.

Прямобивневий слон належав до найбільших суходільних ссавців на Землі. Науковці називають таких тварин «екосистемними інженерами» через їхню здатність суттєво змінювати довкілля через випасання, витоптування та риття. Цей вид мешкав на європейському континенті приблизно 700 тисяч років. Він пережив кілька льодовикових періодів, перш ніж вимер під час останнього льодовикового періоду через додатковий тиск з боку людського полювання.

Професор Мануель Штайнбауер, керівник кафедри спортивної екології Університету Байройта, пояснює: «Німецька назва Waldelefant (лісовий слон) походить від припущення, що цей вид переважно жив у лісистих регіонах Європи. Проте викопні рештки свідчать, що Palaeoloxodon antiquus часто населяв відкриті або напіввідкриті місцевості з мозаїчною рослинністю, подібно до сучасних слонів».

Упродовж свого існування прямобивневий слон формував європейський ландшафт, підтримуючи відкриті простори та розріджені ліси. Багато місцевих видів рослин досі пристосовані до таких умов.

Для відтворення способу життя P. antiquus, зокрема його фактичного середовища існування (відомого як реалізована ніша), дослідницька група вивчила наукову літературу та палеонтологічні бази даних. Вони шукали викопні рештки P. antiquus, які можна було віднести до конкретних морських ізотопних стадій. Ці стадії відображають періоди в історії Землі, що представляють теплі та холодні етапи кліматичної історії.

Дослідницька група з Байройта розподілила викопні знахідки з усієї Європи між теплими та холодними періодами і використала кліматичні моделі цих періодів для реконструкції реалізованої ніші прямобивневого слона. Порівняння із сучасними кліматичними даними вказує на те, що прямобивневі слони могли б жити в Європі й сьогодні. Особливо сприятливим був би клімат у Західній та Центральній Європі, за винятком гірських регіонів, таких як Альпи та Кавказ.

Франка Гайзер, докторантка дослідницької групи з спортивної екології та головна авторка дослідження, зазначає: «У минулому мегафауна, як-от прямобивневий слон, та їхні регуляторні механізми, наприклад випасання, були всюдисущими. Багато європейських видів, особливо рослини, що процвітають у відкритих середовищах, ймовірно, досягли свого різноманіття в Європі саме тому, що отримували користь від цих екологічних впливів. Традиційні стратегії збереження природи в Європі переважно спрямовані на захист біорізноманіття шляхом охорони середовищ існування від людської діяльності. Однак така стратегія сама по собі навряд чи зможе відновити втрачені екологічні функції мегафауни».

Сучасні природоохоронні проєкти активно повертають великих травоїдних до Європи. Проте це створює певні виклики, оскільки екологічні процеси, які сформували сучасні екосистеми, ще не повністю зрозумілі. Крім того, сучасні великі травоїдні не можуть повністю замінити роль вимерлої мегафауни, оскільки значно змінилися як самі тварини, так і структура ландшафту та взаємодія між видами.

Це дослідження підкреслює важливість розуміння історичної ролі великих ссавців у формуванні європейських екосистем та необхідність врахування цих знань у сучасних природоохоронних стратегіях.